Копитцем по Веселці, або як я почала писати роман. Плането, я тут

Копитцем по веселці

Одного разу народилась нова Ідея. Десь там, де все безтілесне отримує свою основу сформувалася невеличка хмаринка, що постійно змінювала свою форму і колір, така собі невизначена і без будь-якого втілення. Якийсь час вона посиділа на одному місці, поспостерігала за тим, як зароджуються інші ідеї і вирушають собі десь мандрувати. Ось і цій хмаринці-ідеї стало нудно. Оглянувшись навколо, вона обрала випадковий напрямок і полетіла.

По дорозі вона зустрічала і хмаринок, схожих на неї, і різноманітних істот, і живі предмети. Хмаринки були різних розмірів, різних кольорів і насиченості. З часом нашій Ідеї стало зрозуміло, що просто хмаринки довго не живуть, втрачаючи на шляху частку себе, що призводить до зникнення неоформлених ідей зовсім. Одного разу вона побачила як одна з хмаринок стала густішати, набиратися кольором і перетворилась на прекрасного метелика, що сів на віслючка з довгою заплетеною гривою і золотою голкою в косі.

• Привіт! – підпливла Ідея до дивної парочки.
• Привіт! - відповіли їй Віслючок, Метелик і… Голка.
• Вибачте мені мою необізнаність, але що оце щойно було? – спантеличено спитала наша Ідея в цікавого тріо. Золота Голка весело розсміялась:
• Ти ще молоденька ідея, так? – Спитала вона, а тоді продовжила: - Тобі потрібно знайти ось таких друзів, як ми. Поглянь: Метелик – це ідея, яка щойно, при тобі, отримала свою форму і їй більше не загрожує зникнення. Її не розвіяти вже, оскільки вона зустріла нас: мене, тобто талант до рукоділля, і працьовитість. Дівчинка сьогодні з нашою допомогою вишила гарного метелика, тож ідея отримала свою форму.
• А як же мені знайти таких гарних товаришів? – Спохмурніла, налившись темнотою, Ідея. – Можна з вами?
• Е ні! – Стукнув копитцем Віслючок. – Дві ідеї в одній компанії, частіше за все, можуть призвести до сварки і розвалити команду. Але ти не сумуй, скоро знайдеш і своїх друзів. Головне – не бійся спілкуватись і не засмучуйся, адже розпач прискорює загибель ідеї. Ось зараз ти потемніла, а якщо почнеш плакати, то слізки-краплини почнуть падати на землю і забирати з собою частку твоїх сил.
• Дякую! – Від щирого серця подякувала наша хмаринка-ідея і поплила собі далі.

Дорогою вона дивилась навколо і підмічала поведінку оточуючих. Стало очевидно, що сформовані фігури не лишаються самотою. Ось поряд пройшов Лимончик зі змією, щоправда він був трохи підгнилий і покритий синьою пліснявою, а Змія сиділа на чарці, яку й ніс живий фрукт у своїх тоненьких жовтих руках. Коли Ідея звернулась до них, щоб познайомитись (оскільки думала, що їм потрібен третій друг до гурту), то Змія зі сміхом пояснила, що вони троє, включаючи чарку на довгій ніжці, вже давно мають свого підопічного. Вірніше, мали, адже вони були ідеєю, натхненням і наснагою одного медика, що першим придумав виготовляти пеніцилін з плісняви. Лимон по-доброму всміхнувся і порадив звернути увагу на парочки, у яких під ногами в’ється легенький димок, що говорить про незакінчене формування їхньої команди.

Полетіла наша Ідея далі. Навколо траплялося дуже багато різноманітних компаній, вигляд яких іноді навіть лякав. Ось вибуховий гриб іде поряд з військовим погоном, що маршує, ніби на плацу. Он там – кицька грається клубочком, з якого стирчить кінчик нескінченної нитки і сплітається спицями в прекрасне мереживо. Далі – літак на ніжка обіймає бочку з крилами і живий шолом.

• Да… Дивні ж навколо мене живуть істоти, - задумливо проговорила Ідея. – Зате цікаво!

Ідея усміхнулась і полетіла далі. Повз неї пролетів метелик – не метелик, а якась дівчинка з крилами. За нею гнався, розставивши свої широкі крила, чорний пегас. Обидва такі гарні, красиві. Крильця дівчинки переливалися різними барвами, з них сипався навколо пилок. А пегас ступав по… легенькому димку-хмаринці, що клубилась у нього під ногами.

• Привіт! – звернулась хмаринка-ідея до веселої парочки.
• Привіт! – весело відповів Пегас і підскочив до неї. – О, ти що, ідея? – Мотнув він головою.
• Так, – зітхнула наша Ідея. – От тільки я нікому не потрібна, всі вже мають свою компанію. Як, бачу, і ви.
• Та ні, - всміхнулася дівчинка з крильцями. – Якщо тобі не подобається нудьгувати і любиш веселитись, то нумо з нами! Якраз і знайдемо собі підопічного!

Так наша Ідея знайшла собі команду до вподоби. Вони мандрували, ходили по світу ідей і заглядали в людський вимір. Там вони бачили, як такі ж як вони команди працюють, даючи наснаги і бажання творити окремим людям. Винахідники, ткачі, в’язальниці, різьбярі, ковалі, композитори, музики, танцюристи, письменники, поети, лікарі, вчителі і багато інших людей, отримуючи силу таких команд творили справжнє диво. Кожного істинного митця своєї справи супроводжувала така злагоджена команда, що допомагала їм кожного дня.

Йшов час, і ось одного разу Ідея помітила, що вона стала дещо прозорішою, ніж була раніше. Фея, а саме так називалася дівчинка з крильцями, замислилася над цим на кілька хвилин, а тоді видала:

• Все, час наших розваг вичерпався. Якщо ми не виберемо собі справу до душі, то наша ідея може загинути. Тож давайте дивитись навколо уважніше, раптом знайдемо когось, хто нам підійде.

Уважно придивляючись до оточуючих, Ідея та Пегас звернули увагу на двох людях, які працювали в Інтернеті і писали статті для одного замовника. Щоправда, Пегас спостерігав за чоловіком, що час від часу любив пригубити чарочку-другу, а Ідея – за жінкою, що поклала свої зусилля на необхідність самотужки, без чоловіка, виростити донечку.

• Працюватимемо з ним, - мовив Пегас. – Коли чоловік випиває, йому простіше навіяти нові, навіть найфантастичніші думки.
• Ні, - відповіла йому Ідея. – Необхідно допомогти жінці! Он як вона старається.

Це була їхня перша сварка. Друзі мало не побилися, добре, що Фея була поряд і запропонувала їм спробувати поділитися силами з ними обома. Отже, Пегас стукнув по підлозі – і на землі з’явилася крапелька світла, яка ніби влилася в чоловіка, що босоніж пройшовся по кімнаті. Той сів до свого навороченого комп’ютера і почав щось писати. Настрій його був не дуже добрим, тож історія, що народжувалася, була досить темною.