Епілог

Перша вечірня зірка була така яскрава, що всі мимоволі замовкли й загледілись на неї. Після дня, який пролетів в страшенних гармидері, скандалах й метушні, в цій тиші хотілося купатися.

Вся компанія розташувалась на низьких розвалених стінах замку або біля них. Хельда і Керефін сиділи, притиснувшись одне до одного й трохи тримаючись за пальці. Бряк голосно муркотів у Хельди на руках і дбайливо массажував її стегно; бджілка дрімала у терміново викликаної мами-королеви на колінах. Єдиний непідсудний зараз дракон на ім’я Тир?нос лежав біля стіни. Його очі сріблясто мерехтіли в сутінках.

Тормар затягнувся й повільно видихнув дим. Той витягнувся розгалуженням прямих ліній зі стрілками.

— Отже, маємо купу злочинців на руках, — почав Тормар задоволено. — Почнемо від менших. Злочинець номер один, дракон Гаплик. Викрадач. За протоколом будь-який дракон-викрадач підлягає знищенню. Хто за?

— Я, — одночасно Керефін і бджола-королева.

— Правильно казати Гап!лик. І я проти, — зітхнув Тир?нос, — я все розумію, але мені буде дуже соромно, якщо не вступлюся за сородича. Я його попереджав, що це дурна ідея, якщо що.

Тормар видихнув дим і вказав цигаркою на Хельду:

— Врешті-решт, в його випадку ви головна жертва. Ваше рішення?

— Дякую, що спитали. І я б хотіла віддати його моїй бабусі замість рубінів. Тут не скарбниця ж, а позорисько. Мені було соромно, що не зможу її порадувати. А так — ну, як мінімум, це буде епатажно. Може, вона в салон буде на ньому літати. Думаю, вона оцінить.

Поки всі ошелешено мовчали, Тормар кивнув і бадьоро продовжив:

— Злочинець номер два. Дракон Бурдин. У змові зі злочинцем номер три хотів вбити злочинця номер один, щоб захопити його печеру і дістатись, як він думав, родовища міфрилу. В даному випадку…

— В даному випадку моя донька головна жертва, якщо йти за вашою логікою, — відрізала королева. — Мені буде соромно як матері й королеві, якщо йому це минеться! Це нечувано! Виростити її, щоб вона врешті-решт позбулася гномів! Хіба наша раса якісь агресори?! Хіба ми не мирні лагідні істоти?! Його ми забираємо з собою. Її батьки з ним розберуться. І ЦЕ БУДЕ ДОВГО І БОЛІСНО!

— Але… — почав Тир?нос.

Королева рвучко встала, підхопивши доньку на руки; її очі палахнули такою люттю, що навіть Тормар відсахнувся назад.

— Що, «соромно, ще не заступитесь»? А не соромно, що ваші таке вчиняють?! Не соромно, що ваш хотів використати дитину?! Та й взагалі, він вашого ж вбити хотів!

Тир?нос аж голову втягнув в плечі й пискнув:

— Так, так. Ви оце кажете, і мені так соромно стає за своїх, що я вже дійсно готовий відкрити детективну агенцію.

Всі здивовано на нього глянули, навіть королева вже не люто, просто зверхньо підняла брову. Тир?нос ще більше зніяковів і посовався.

— Ну, я інколи думав про це. А вчора у мене пропала зарядка, і це було дуже несправедливо, бо на біржі якраз стався колапс. А сьогодні ви таке кажете, і це справді, ну тобто ми такі, але я не такий, я вже теж хочу боротись з несправедливістю, — останні слова потонули в збентежно-тихому бурмотінні.

Хельда сплеснула в долоні:

— Зарядка пропала? Та ви що? Жах! Це не місце, це просто якісь нетрі зі злодіями. Яке щастя, що я суто випадково її знайшла.

— Ого! — Тир?нос майже побожно вчепився в зарядку, — Ви така крута!

Керефін і Бряк усім своїм виглядом продемонстрували щирий, абсолютно чесний захват детективними здібностями Хельди. Тормар тільки пирхнув, але нічого не сказав. Королева прикусила губу, наче намагаючись не розсміятися, і кілька секунд розглядала Хельду уважніше, потім сказала:

— Що ж. Мені час. Рада, що Альда знайшлась і хтось може за нею приглянути, поки вдома буде суд. Не хочу її турбувати подібним. Та й ремонт в дитячій кімнаті одразу зробимо, а то раніше тривожити її не хотілося.

— Перепрошую, але… — почали Хельда і Керефін водночас.

— Не раджу відмовлятися. Скоро я її заберу. Я вам заплачу за допомогу. Грошима чи медом? У нас найкраще виробництво. Ексклюзивні сорти, більше ніде таких не знайдете. 

Трохи обурений першою фразою Керефін, здається, хотів заперечити, але Хельда швидко наступила йому на ногу:

— Так, обов’язково приглянемо. Нам буде ДУЖЕ СОРОМНО, якщо не допоможемо дитині. Що вона любить їсти? О котрій її укладати спати? І, перепрошую, а який мед?

Вже хвилин за десять всі цінні вказівки були отримані й всі домовленості укладені. Коли королева перекинулась на дійсно велику бджолу і полетіла, її дочка Альда (Альда, значить) перебралась ближче до Хельди і знову заснула.

Тормар продовжив:

— Так, с першими двома закінчили. Далі злочинець номер три. Наш співробітник, привид шостої категорії. Жертвами мали стати злочинці один і два, а також, ймовірно, злочинець чотири. Також незапланованою жертвою стала наша співробітниця, привид восьмої категорії пані Делла. До речі, ще раз дякую за відвар, їй помітно полегшало. 

Хельда чемно й радісно кивнула. Тормар продовжив:

— Але з ним вже ми самі розберемося. Вірогідно, буде упокоєння та розвіювання. Тож, як то кажуть, якщо комусь є щось сказати, хай каже або стулить писок навіки.

Хельда опустила голову. Вона мимоволі згадувала виклик цього самого привида — він пройшов кілька годин тому, коли прибули супер-преміум-кваліфіковані некроманти. Ті одразу сказали, що завдання складне, поцокали, бахнули «Живчика» і взялися за справу. 

Власне, ситуація більш-менш прояснилась ще раніше завдяки зв’язкам Керефіна, який за пару годин обдзвонив купу істориків, та її власному аналізу рослин, який виявив певні підземні… утворення. Цей виклик підтвердив їх гіпотези.

Історія виявилась складніша і водночас простіша, ніж вони думали. Це була купа нудних палацових інтриг, боротьби за владу, за гроші, за прихильність чоловіків та жінок, які все це мали — власне, всієї тієї хворобливої нудоти, на яку часто страждає раса людей замість того, щоб просто їсти щось смачне, кохатися та радіти життю. Головним тут було одне — якась фрейліна мимоволі зрадила свою сестру. Вона просто випадково бовкнула щось не те, навіть не саму таємницю, а віддзеркалення тіні її краєчка, але ті, кому було треба, висновки з цього все ж зробили. Сестру стратили, а невільна зрадниця в спробах помститися злигалася з чорним магом, стала демоницею і рознесла замок. Врешті-решт її зловили й замурували тут під землею, поставивши всю цю пастку, щоб, вірогідно, подумала про свою поведінку. Ну а вже потім, сторіччя потому, тут оселилися дракони.