5-5-10-3

Після розмови Керефін сів і деякий час в задумі чухав Бряка за вухом. Здається, Хельда не сердилась і це було головне. Та й загалом ситуація ставала все цікавішою. 

«Якщо в буквальному сенсі чіплятись до слів, картина така, що адміністратор — це дракон-перевертень. Він зробив все, щоб я не дійшов до місця призначення — направив до принцеси й назвав цю місцевість чимось там правди, щоб змусити мене повернутись. Хельді він заборонив тікати і спробував якимось дебільним кормом привабити гномів. Гномам він сказав, що у того прибабхнутого викрадача, Гаплик чи як його там, є чим поживитися в печері».

Керефін встав і почав крокувати взад-вперед. 

«Що історично буває, коли в одній точці сходяться дракон, гноми та хобіт? Дракон гине. Це заплановане вбивство чужими руками? Ймовірно, так. Але в такому випадку — чому не я? Я теж можу його вбити, можливо, навіть краще. Я з драконами ще не працював, але ж загалом я професіонал, біса. Чому “адміністратору” так важливо було позбавитись мене в цій історії?»

Взад-вперед стежинкою. Бряк почав гратися з покинутим на землі телефоном, але хай. 

«“Адміністратор” просто хоче піти по накатаній і не пускати в систему нові чинники? Якщо ж є інша причина — чим гноми кращі за мене?»

Ох. Звісно, тут одразу хлинули і ті, чужі, липкі та холодні думки, і заразом прослизнули свої давні, які час від часу прокидалися, кололи маленькими отруйними кігтиками: «Чим хобіти краще за мене?». Колись він би просто — можливо, традиційно для своєї раси — засміявся, почувши подібне питання, але тепер…

нормальний секс

танці

нормальні меблі, що влаштовують обох

вміння доглядати рослини тощо тощо тощо

«Стоп, стоп, стоп. Підемо іншим шляхом. Якщо я вб’ю дракона і ми отримаємо драконячу територію, що зроблю з нею я? Ну… за власною ініціативою нічого. У мене вся робота зовні, вдома мені потрібне місце тільки для відпочинку. Максимум гамак підвішу або дерево посаджу для лежання.

Що зробить Хельда? Щось посадить. Багато всього рідкісно-делікатесного посадить. Якщо буде достатньо міста і грошей зі скарбниці, влаштує якусь кулінарну фабрику, може бути.

Але що зроблять гноми, якщо отримають це місце? Ну, почнуть якісь шахти рити, як завжди…»

Миттю зупинившись, Керефін кілька секунд стояв нерухомо, тільки прикусив губу в хижій посмішці — внутрішній мисливський пес зробив стійку. Від історії вже відверто пахло чудовою, дорогущою статтею — якщо не колишня редакція, так все одно хтось купить. Звісно, він вирішив змінити напрямок, але це буде наостанок — крім того, Хельда все одно тут вже замішана, гірше для неї не буде.

А тепер треба рухатись далі — у всіх сенсах. Підхопивши з землі телефон, Керефін здивовано прочитав в рядку пошуку «де бируть процювати кошеньонків», поплескав Бряка по голові й на ходу почав шукати потрібний контакт. Набравши «Ремонт одягу», він подумки порахував до п’яти і скинув його. Повторив. Третій раз скинув на ретельно відрахованій десятій секунді, четвертій – на третій. Потім просто став чекати, коли йому передзвонять.

На щастя, пароль з останнього разу ще не міняли, тож він спрацював — скоро на екрані засвітився вхідний від того самого «Ремонта одягу».

— Привіт, любий, — долинув з трубки веселий хрипкий голос, наче у застудженої ворони, — кого цього разу викриваємо? 

— Привіт, Моніко. Слухай, справа на мільйон. Я зараз скину координати драконячої печери — скажи, ви останнім часом не знайшли під нею якісь корисні копалини? 

— Чекай.

Кілька секунд з трубки линув шурхіт, потім Моніка в задумі протягнула:

— Ні, нещодавно перевіряли, і звіт каже, що все пусто. Втім, тут стоїть примітка, що тут щось не те, і треба переперевірити. Цікаво, що ти цим зацікавився, вибач вже за тавтологію.

Внутрішній мисливський пес тремтів від збудження.

— Будь ласка, пошукай, що там. Мене проти волі втягли в цю історію, і я можу знати те, чого не знаєте ви. Я пам’ятаю, пам’ятаю всі умови, про вас не писати, вас навіть натяком не згадувати — але можливо я й писати про це не буду, зараз важливіше просто розібратись, в яку нас втягнули халепу. 

Було кілька секунд тиші, наповненої лише шерехом листя над головою, і Керефін схрестив пальці — навіть йому ця контора далеко не завжди давала потрібну інформацію. І нарешті…

— Добре, почекай. Я знайду звіт другого рівня, передзвоню тобі. Але ти розкажеш все, що знаєш. 

Слава Еру всемогутньому.

Свого часу Керефін витратив чимало зусиль, щоб вийти на цю — цілком легальну, але сховану — організацію. Власне, вона займалась розвідуванням корисних копалин — і розвідниками в ній працювали виключно привиди. На відміну від будь-кого іншого вони могли просто зануритись під землю і все там оглянути — здатність орієнтуватись серед повної темряви потребувала певного навчання, але загалом воно того коштувало. 

Над лісом плив місяць. Бряк біг поряд, поглядаючи зі сторони в сторону. Ті думки прийшли знову, але тепер можна було чіплятись за останню розмову, згадувати всі інтонації в голосі Хельди, грітися ними. Можливо, їй не так добре живеться у нього, як він думав, але це все можна буде вирішити.

Нарешті Моніка передзвонила знову.

— З цією справою біс собі ноги, голову і все на світі переламає. Отже, таке діло. Була планова перевірка території, послали виконавця. Він повернувся, написав звіт. Згідно з ним, там пуста територія, нічого цікавого. Але пройшов тиждень, і виконавець зник. В таких випадках зазвичай звертають увагу на останню справу. Послали іншого виконавця. Цього разу виконавицю себто.

— І?

— І вона зникла одразу. З нею спробували зв’язатися, але вона почала нести якісь нісенітниці про…

— Про те, що вона погана, недостойна такої роботи, і взагалі моральний урод і почвара?

— Звідки ти знаєш? — голос Моніки вмить забринів професійною підозрілістю.