Перехід

Керефін відкрив на телефоні путівник і Бряк штурхонув його лапкою — мовляв, вголос читай. 

— Отже, в демократичному альянсі південних королівств починається шлюбний сезон. Основний ритуал передбачає очікування в вежі та звішування коси, по якій має вилізти наречений. Поступово традиції стали складнішими, з’явилися нові течії. Так... Колючим дротом випробовують рішучість, також можуть підключати електричний струм, — Керефін і Бряк разом швиденько відступили від коси з дротом, — або змащувати волосся олією, щоб коса виходила дуже слизька. З іншого боку, кандидати за станом волосся оцінюють здоров’я власниці. Вартість шампунів та кондиціонерів в цей період злітає… Так, ну ясно. Цікаво, але нам час йти. Здається, он туди.

Дорогою вони тільки й встигали крутити головами по сторонах. З вікна однієї вежі замість коси звішувалися кілька дебелих пітонів, що провели їх пильними поглядами. З іншої коса не звисала, а парила в небі — до її кінчика кріпилися повітряні кульки. Мабуть, власниця була не надто налаштована на шлюб. З третьої звисала умовно звичайна коса, хіба що напрочуд гарна — золоте волосся аж сяяло на сонці. Поки Керефін та Бряк йшли повз, косу з захопленням помацав якийсь лицар, але його миттю вирубив гарбуз, що вилетів з вікна. Цю вежу вони теж обійшли по широкому колу і дійшли до тієї, де замість коси звисала відверта борода. 

Невеличка проблема виникла з наступною вежею — там з віконця замість коси звисали штори, тож Бряк на хвилину наче втратив свідомість, а отямився вже в кімнаті. Власниця, мабуть, була великою любителькою кішок, адже тих в кімнаті було повно — переважно простеньких і дещо пошарпаних, наче колись безпритульних. Вони поважно відпочивали на невеличких лежачках. Сама хазяйка вежі пила чай з військовим; на рукаві у нього була нашивка «морські котики». Обоє збентежено і щасливо над чимось хихотіли, тож не помітили ані Бряка, ані Керефіна, який заліз слідом і почав шикати на Бряка через вікно.

Решту шляху до вказаного перевалу вони пройшли майже без пригод, тільки з однієї вежі хтось впустив шампунь; пляшка розкрилася в повітрі й мильна рідина окотила обох. Мабуть, в шампуні була надмірна концентрація пафосу, тому що коли вони помилися в джерелі, їх волосся й шерсть відповідно почали красиво розвиватися без вітру. 

Нарешті вони дістались вказаного адміністратором переходу — нагорі в скелі дійсно була вузька печера, з якої дійсно вельми люб’язно звисав товстий канат. Керефін скептично оглянув його, посмикав, але начебто все було гаразд. Тоді Бряк заліз йому на плече, міцно вчепився кігтями й вони почали підйом. 

Печерний прохід виявився напрочуд зручний, сухий і світлий; зверху крізь щілини линули промені сонця і вже навіть можна було побачити вихід з протилежної сторони, однак… Однак з бокового проходу долинав тихий жіночий плач. 

Керефін завмер, прислухаючись, потім жестом наказав Бряку відійти й повільно витягнув киндждал.  Він знав п’ять різновидів монстрів, які підманювали жертв, вдаючи дитячий або жіночій плач.  Нечутно ступаючи, він підібрався до бокового проходу і зазирнув всередину — а наступної миті йому кинулась на шию якась панянка. 

Керефін встиг ухилитися і зупинити на середині власний удар; дівчина, коли у неї перед самим носом блиснув кинджал, верескнула, відсахнулась і сіла на підлогу.

Кілька секунд всі мовчали, а потім пані сплеснула в долоні від захвату:

— Справжній ельф! Неймовірно! Такий величний! Я навіть не знала, що у вас волосся само собою розвивається!

«Твою дивізію, краще б це був монстр». Втім, так чи інакше, не можна було пускати ситуацію на самоплив і давати їй щонайменшу ініціативу. Керефін протягнув пані руку й легко потягнув, допомагаючи підвестися, а потім миттю сунув кинджал на місце і вихопив диктофон: 

— Добрий день, вас вітає видавництво Ілліа Квентр, ми складаємо огляд тутешніх традицій, не очікували, що ви будете тут, а не в вежі, розкажіть, будь ласка, як ви тут опинилися?

Ось так — якнайменше власної персони, якнайбільше роботи; в подібних випадках найкращим виходом було стати безликою частиною видавництва, інструментом, а не живою істотою. 

Дівчина кілька секунд ошелешено його розглядала, потім втупилась в диктофон з набагато більшим жахом, ніж раніше на кинджал. 

— Ой, знаєте, це не для преси… Це… мені так соромно… Цей дракон… — вона збентежено посміхнулась, глянула на Керефіна повними сліз велетенськими очима. — Я була так рада вас побачити. Знаєте, мені на мить здалося…

— Добре, ми опублікуємо вашу історію на умовах анонімності, також можемо запропонувати послуги штатних психологів, вам обов’язково допоможуть. Що за дракон? — останнє питання було вже щиро зацікавленим: може, той самий?

Дівчина занервувала ще більше — вона вже дивилась на диктофон, як на отруйну змію. Трохи поколивавшись, Керефін його вимкнув і сів на підлогу навпроти. Один рівень захисту знято, але інформація важливіша.

— То що? — м’яко, але стримано сказав він. — Можливо, ваша історія не разовий випадок. Це треба розслідувати. 

Співбесідниця опустила голову й прикусила губу. 

— О, це було жахливо, — прошепотіла вона. — Він налетів на нашу країну так неочікувано. Велетенський, чорний, крила, що затьмарили всю площу перед палацом. Подих як чисте полум'ям, пазури завдовжки як мечі....

«А, ні, навряд чи це мій клієнт. Все, пара питань про всяк випадок і треба обережно закруглятися». 

— Так. І що? Він вас викрав?

— Якби ж то! Він…. Він глянув на мене… похитав головою… сказав «Бгг, нє-є» і… і полетів собі! Це таке приниження!!!

— Ай-ай-ай. Так, дракони останнім часом поводяться огидно. Обов’язково про це напишу. Але як ви опинилися тут? Був якийсь інший дракон?

Пані похитала головою:

— Ні, просто я дуже хочу відшукати кохання, — витерши очі зап’ястком, вона з надією глянула на Керефіна. — Мою вежу поки ще будуть, волоси ще ростуть, тому я вирішила поки що, суто тимчасово, перечекати тут.