Знайомства, знахідки і закони природи

— Між нами, ви набагато в більшій небезпеці, ніж вам здається.

— Слухаю, — озвалась Хельда коротко. Він несподіванки серце закалатало, але тим рівнішою стала спина і твердішим голос — внутрішня слабкість ховалась в цьому, наче равлик в шкарлупі.

Дракон озирнувся по сторонах. 

— Між нами, Гап!лик завжди швидко змінює плани. Якщо прикмета з вами, яку він вигадав, не спрацює — а вона, звісно ж, не спрацює — він спробує вас вигнати, а навколо повно диких звірів. Вигадайте щось, але не йдіть і тим більше не намагайтеся просто втекти! До того ж він через оці свої вигадки підмішав дещо шкідливе в корм — це не миттєва отрута, але вона погано вплине на здоров’я в довгостроковій перспективі. Он, я вам інший корм приніс, безпечний. Тільки його їжте.

— О, дуже дякую, — Хельда ввічливо взяла пакет. — Якщо не секрет, чому ви мені допомагаєте?

Дракон зашарівся й почухав лапою ніс. 

— Ну, е-е, бачите, я за рух взаєморозуміння, толерантного зближення з іншими расами і все таке інше. Бо бачте, багато хто досі виступає за розрізненість і, ну… все таке інше. Ну, ви розумієте, — додав він, раптом підморгнувши.

Що ж, проблеми через те, хто дехто виступав проти зближення різних рас, Хельда дійсно розуміла — втім, обговорювати це з незнайомцем хотілося менш за все.

— Добре. Дякую попередження і за їжу. У вас правильний рух. І скажіть — тут навколо є пастки? 

Дракон мало не схопився за серце:

— Ой, ви, мабуть, дізнались про «центр кирування»? То його Гап!лик так назвав, але воно з’явилося вже давно. Це древня, древня магія, не чіпайте там нічого! Між нами, якщо в цю магію втрутитись, прокльон спрацює таким чином, що постраждає хтось вам близький, — він сумно похитав головою, потім насторожився й голосно понюхав повітря: — Ну, будьте обережні. Просто дочекайтесь допомоги, вона вже в дорозі, ви, мабуть, вже самі знаєте. Якщо що — ми не знайомі. Але я вам допоможу!

І дракон полетів, скоро розтанув в хмарі. 

Сонце підіймалося все вище; вітер ніс солодко-свіжі запахи трав і води. Хельда глибоко вдихнула, озирнулась по сторонах, по черзі розкрила обидва пакети з кормом і висипала їх зміст під розлогий кущ. Ну всіх цих почвар в дупу з їхніми інтригами. 

Втім, їсти все ж хотілося. Діставши з кишені розсудливо прибережену ще в місті шоколадку, Хельда відкусила шматок і задумалась. Можливо, цей інший дракон сказав правду і вона може нашкодити Керефіну, якщо спробує відключити пастки? Ех, складно. Треба спочатку розвідати всю можливу інформацію, а потім порадитись з ним самим.

А поки що слід подбати про їжу — хтозна, як довго чекати доведеться. Та й Керефін із Бряком з дороги голодні будуть, мабуть. Ех. Ідіотська пригода… з іншого боку, все ж пригода. Вона вже сумувала за Керефіном, але якщо лише кілька днів потерпіти, то нічого. Все життя попереду. 

Розвідка території принесла неочікувані плоди: в хащах поряд з руїнами замку вдалося знайти кілька захаращених персикових дерев, до того ж не аби яких, а старовинного делікатесного сорту, який вважався вже втраченим! Смачнющого! Такі й просто їсти можна, і в пироги, і в купу десертів! Продегустувавши кілька плодів, Хельда швидко звільнила дерева від в’юнків-паразитів: руки трохи подерла, але то пусте.

Ще далі в заростях бур’янів знайшлися кілька кущиків полуниці. Для неї вже був не сезон, але шкода ж рослинки. Хельда машинально розчистила землю — і знайшла кущик кавової м’яти, що якимось дивом вижив без нагляду. Негайно треба було йому допомогти!

Скоро руки у Хельди були подерті жорсткими стеблами та попечені кропивою, замурзані землею, соком персиків і бур’янів. Водоспад шумів і плюхав, сонце припікало, вітерець наповнювали гіркі, кислі і солодки запахи трав; від хвилювання аж руки тремтіли, дихання збилося, а по обличчя сама собою розпливалась усмішка.

«А місце таки чу-до-ве. Замок хоч і розвалений наполовину, і з водоспадом всередині, але тим цікавіше. І краєвиди крутезні. Цікаво, переможець дракона територію отримує? Ух, яка б дача з цього вийшла!».

Нарешті розпрямившись, Хельда дістала з кишені розсудливо прибережений кексик в упаковці, відкусила й схвильовано озирнулась по сторонах. Розчищати хащі треба було з мачете, але то таке, було б бажання.

«Йаванна велика, скільки ще скарбів тут в чагарниках ховається?! Якби все відновити, та ще й нові сорти посіяти, оце було б для кухні роздолля! А то у Керефіна вже соромно землю займати, ну серйозно, ельфійські краї, пафос, і тут капуста росте попід будинком. Якби тут дачу зробити, то подібне тут і садили б, а там вже хай росте дике-красиве, як було. Ну… або там хіба що м’яти різні сорти, петрушку, руколу, таке все. А тут вже овочі й компанію. Так, тут можно кукурузу, тут отой новий сорт каретних гарбузів, тут печериці хай ростуть, тут ультрафіолетові гливи. По краях замку квіти засіяти, то красиво буде. Тут нейтронні буряки, тут електронну моркву для молекулярної кухні — ух який молекулярний борщ зроблю!».

Через пів години план майбутньої дачі був приблизно накиданий; щоки Хельди пашіли від збудження, вона хапалась то за креслення, то за телефон, щоб уточнити умови вирощування різних модних сортів — потім згадувала, зітхала й ховала його назад. Здається, вона кілька разів знову чула плач дитини, але вирішила більше її не переслідувати — захоче, сама підійде.

Схаменулася Хельда лише коли хтось ввічливо постукав її кігтем по плечу; зойкнувши і аж підстрибнувши, вона побачила Гап!лика. 

— Перепрошую, шановна, можете піти зі мною? У нас візитери, вони хочуть на вас подивитися. Не лякайтесь, то просто презентація для інвесторів, ніхто вас не скривдить.

«Ой холера, я й забула, що він ще живий».

— Добре. Добре. Звісно, — Хельда відламала суху гілочку аґрусу й спробувала вичистити землю з-під нігтів. — І скажіть, ви дістали акумулятор?

— Нє, але ну, серйозно, нащо вам? Ми і так чудово будемо спілкуватися, не засумуєте. Ну, то пішли?