Фестиваль

Деякий час Керефін намагався викликати орлів. З цим сервісом завжди були проблеми, але, може, хоч раз пощастить як виключення? Ага, дзуськи — як завжди, «очікуйте відповіді оператора» та й усе на цьому. Ну, головне, щоб потім хоч додому доставили — коня він не взяв з урахуванням того, що попереду були складні гірські дороги, але через ці ж нюанси Хельді буде важко йти. Ех. Розважив її, називається.

Потім він прочитав повідомлення з редакції. Там неочікуване завдання схвалили й навіть вже накатали перелік тем, які треба буде висвітлити:

• вплив глобального потепління на полум’я драконів;
• якщо вдасться, інтерв’ю з драконом перед убивством: його погляди на трольсько-мостову кризу та поширення криптовалют;
• оцінка скарбниці за кількома параметрами, інвестиційна привабливість, онлайн інтерв'ю з банківським фахівцем, який зможе провести аналіз.

Ну то таке, звичайна робота. Потім Керефін деякий час вивчав віртуальну мапу: відгуки про окремі перевали та стежки були, але замало, хотілося більш надійних відомостей: надто мало було часу, щоб гаяти його на блукання. 

Врешті-решт він зітхнув, сунув телефон в кишеню й почухав Бряка за вухом:

— Підімо до тих перевертней. Вони ніби мирні. Наші кілька разів на такі фестивалі їздили, все нормально було. Може, що підкажуть.

Бряк хотів сказати, що буде вдавати добермана-перевертня, але засумував.

— Та не звинувачуй себе. Я он теж вухами прохлопав, бачиш. Як вона там, бідна, — Керефін знову зітхнув, машинально дістав телефон, мовчки потримав його в руках і знову сунув в кишеню. — Там, мабуть, навіть кави немає. Найкращу кавоварку куплю, як повернемося. Або дві. Одну до ліжка можна буде примонтувати. Хоча, хм, чи не вважатиметься, ніби я так намагаюсь обов’язків уникнути, щоб сам не варити?

Під ці філософськи, хоча й дещо безладні, роздуми вони опустилися вниз, до строкатих наметів та музики; Керефін про всяк випадок підхопив Бряка на руки, наказавши йому нікого тут не ловити, навіть метеликів — перевертні тут були всілякі, хіба мало.

Втім, публіка була переважно гуманоїдна, так одразу і не скажеш, що самі перевертні зібралися. Лише один на сцені постійно змінював форму: спочатку він виглядав, як мінотавр з оленячими рогами, коли Керефін пройшов головну арку, перетворився на кентавра зі змією замість хвоста, а коли вже дійшов до сцени — у вовка, що визирав з велетенської мушлі, як равлик. Глядачі лише ахали. Як стало зрозуміло з довідкового стенда поруч зі сценою, то був представник унікального типу перевертнів, які реагували не лише на Місяць, а й на інші сусідні планети, їхнє положення в сузір’ях й інші космічні пертурбації.

Деякий час Керефін блукав вуличками, розшукуючи продавців їжі чи напоїв — на таких заходах вони зазвичай були місцевими, отже, могли щось підказати по маршруту. Однак результату це не дало, тільки кишені розпухли від флаєрів, а голова від досить специфічної музики, що радше скидалася на виття. Хвилин за десять він мало не потрапив в скандал: пані в короні й ошатній жовто-чорній сукні сварилась з адміністраторами, стверджуючи, що пропала її донька. Їй обурено підтакували кілька чоловіків з почту: здається, її гарем. В голові автоматично намалювалась заготовка для статті про способи убезпечити дітей на подібних заходах, відповідальність адміністрації, рейтинг фестивалів для безпеки дітей і тому подібне; він підійшов, щоб послухати подробиці, після чого жінка схопила його за рукав і потребувала виступити свідком якогось порушення, через яке дитина зникла. Її було шкода, але від давання хибних свідчень врешті-решт вдалося ввічливо відборскатись; але з того моменту виникло дратівливе відчуття, що за ним хтось стежить.

Потім у нього з лементом: «О, дідусь Ентоні знайшовся!» спробували відібрати Бряка, потім у нього на поясі повисла купа гномів з криками: «Тіточка Една, ви так добре виглядаєте в цій формі!», потім його прийняли за доповідача на дебатах стосовно того, чи можна трансформерів вважати перевертнями — особливо настирним виявився ент-трансформер, що з дерева перетворювався на паркан. Нарешті з-за рекламного банера нерухомості з доставкою вигулькнув якийсь кирпатий скуйовджений молодик і схопив Керефіна за руку.

— О, я такий радий вас бачити!

— Тоді ви мене з кимось сплутали, — дещо втомлено озвався той. — Я не доповідач, не професор по перетворенню русалок на наг, не…

— А-х-ха, ви такий дотепний, та я ж знаю, що ви журналіст, читав статті, дуже цікаві, між нами, остання, про шахрайство з трольською оперою, цікавезна вийшла, такий жирний шкандаль. Що, приїхали писати про наш фестиваль? Я вам дам пресреліз і зараз проведу до…

— Я не…

—... головного. Ввечері буде фуршет, о восьмій, і…

—...збираюся проводити тут…

—... поки що можете відвідати...

—...БАГАТО ЧАСУ.

—...головну сцену, та шо ви так нервуєте, добре-добре, на зворотному шляху підійдете, я пресреліз дам, чи вам ще допомогти?

Керефін видихнув, повільно вдихнув і видав найбільш професійну люб’язну усмішку:

— Дякую за розуміння. Мені потрібно знайти шлях через гори до дракона.

— Так, звісно, он та стежка вгору, бачите, он там, на сході, якраз для вас. Там плато веж, але не звертайте уваги. То, між нами, такі смішні шлюбні ритуали місцеві. Щоб піднятися нагору, там канат є, веде в печеру, там коротким шляхом пройдете. До речі, там далі така цікава незвичайна локація, поля правди називається. Можна про себе щось зрозуміти нове, цікаво, еге ж?

— Дякую, — тепер, коли головне питання прояснилося, можна було подумати й про етикет, тож Керефін примирливо додав: — А ви який перевертень?

— А, — кирпатий зніяковіло почухав потилицю. — Я фізик, а в повінь перетворююсь на гуманітарія. Та й таке. Я тут адміністратором. Ви заходьте, заходьте на зворотному шляху. Чудовий фестиваль, чудовий. Може, буквально на пів годинки залишитесь послухати п’єсу про Одо, що він був настільки могутнім перевертнем, що не він змінювався під місяць, а місяць під нього.