Крихітний, але гордий пролог

— Це що, інсталяція? Типу, сучасне мистецтво таке чи що?

— Н-няв…

Зупинившись посеред вулиці, Хельда і Бряк деякий час здивовано розглядали велику, наче шафа, коробку, що стояла в провулку. Вона була підперта паличкою, до палички була прив’язана мотузка, а під коробкою лежала упаковка перцю.

Коробка тхнула чимось незнайомим, але загрозливим, тому Бряк сердито вигнув спину й надув хвіст. Жодна тупа коробка не мала права загрозливо смердіти якраз в той день, коли хазяїн пішов у справах і звелів йому, Бряку, охороняти хазяйку!

Хельда машинально сфотографувала інсталяцію і сунула телефон в кишеню.

— Ну, пішли, Керефін вже скоро звільниться, буде нас чекати.

Вони пройшли пару кварталів, а потім побачили типову сітку-пастку, яка потенційно повинна була підняти здобич вгору. На ній стояла пляшка олії.

— Сьогодні фестиваль дурних пасток чи шо? — Хельда глянула на Бряка; той спробував розвести передніми лапками й мало не впав. — А, хоча стоп. Може, це якийсь місцевий квест? Ну, пішли, не будемо гравцям заважати, якщо з’являться.

Трохи згодом вони зупинилися біля вітрин, де продавали різні свічки для особливих випадків (найближче стояли с ароматом гномської кузні), а коли вирішили йти далі,  побачили поряд каблучку на мотузці. Мотузка вела в якійсь підвал. Коли Хельда зупинилась поряд, за мотузку смикнули. Каблучка відстрибнула на пів метра далі й зупинилась, наче запрошувала її підібрати. Хельда тільки знизала плечима й пішла далі, навіть знімати не стала. 

Бряк поважно тупотів поряд з нею на повідечку, суворо поглядав по сторонах і уявляв себе доберманом. Або навіть догом. Не дивно, що хазяїн довірив йому охороняти хазяйку — у Бряка вже два тижні був справжній паспорт. Правда, заради нього довелося пережити огидну «вакцинацію», але Бряк витримав її з честю, навіть майже не плакав.

Загалом йому ця поїздка подобалася. Коли хазяїна попросили взяти інтерв’ю в далекому великому місті, він попросив хазяйку поїхати з ним. Потім Бряк чув, як він крадькома розмовляв зі знайомим по телефону і просив перелік цікавих місць, де там можна посидіти. «Розумієш, — сказав він Бряку, — у мене вже комплекси почалися, що нікуди її не вожу, ну, в плані ресторанів чи щось таке. А куди я її поведу, якщо будь-яка їжа в порівнянні з її вже якось зовсім не те? Ну, а там хоч заради атмосфери посидимо». Бряк тоді поважно покивав, погоджуючись.

Загалом хазяїн останнім часом все частіше таємно розмовляв по телефону. Бряк зрозумів тільки, що він хоче щось попросити у хазяйки, щось дуже важливе, але вирішив не питати її, доки не отримає якийсь «дозвіл» — і от останнє йому поки що не вдавалося попри всі переговори, як він не намагався і не сердився. Бряк йому дуже співчував, але як допомогти, не знав.

Хазяйка теж маялась: останнім часом її майже всі, ніби змовившись, підбурювали написати якусь книгу рецептів, але з якого боку підступитись до цієї ідеї, щоб було «корисно і небанально», вона ніяк не могла вигадати, тож почала дещо сумувати і нервувати.

Так чи інакше, поїздка, на думку Бряка, пішла на користь обом: в місті вони переважно розважались і ніби забули про свої проблеми. От позавчора ходили в ресторан, де їжі взагалі не було, але там давали кусати монетки. Як пояснив Бряку хазяїн, раніше так перевіряли, чи справжні вони, але тепер це перетворилось на різновид хобі для гурманів. Тож хазяєва ні в чому собі не відмовляли — і старовинні заказали, і з піратського скарбу, і навіть крипто. А вчора були в кав’ярні з літаючими тарілками.

Цього разу хазяїн чекав їх поряд з відкритом майданчиком біля річки. За вигадливою різьбленою огорожею можна було побачити невеличкі вулканчики, в яких кипіла лава. Біля кожного стояло кілька стільців і довгих, як списи, виделок на підставках.

Наступні пів години пройшли чудово: хазяєва смажили сосиски і з чогось сміялися, Бряк, який вже давно навчився видобувати додаткові смаколики силою тертя об ноги, регулярно отримував соковиті шматочки. (Загалом в цьому плані котяча раса значно перевершила людську, яка тертям навчилась видобувати всього-на-всього полум'я).

А от за пів години до берега пристала невеличка яхта. На її борту тріпотів під вітром яскравий банер «Сто унікальних сортів риби для ваших унікальних блюд! Тільки сьогодні знижка 60%!»

Звісно ж, хазяйка зацікавились і пішла глянути, що там таке, а хазяїн сказав, що тоді поки що принесе нові напої. Бряк залишився стерегти сосиски — і він встиг помітити, як яхта, щойно хазяйка піднялась на борт, безшумно рушила з місця.

…Хазяїн бігом повернувся на місце, коли Бряк з воєм почав тягнути його за штани. Мить він ошелешено стояв на місці й дивився на порожнє місце, де хвилину назад була яхта, потім рвонув до берега, на бігу хапаючи телефон.

— Де ти?!

З трубки долинув скоріше вкрай здивований, ніж наляканий голос хазяйки:

— Слухай, це торба. Здається, мене викрав дракон.

— Геолокацію ввімкни! Терміново ввімкни геолокацію!!!