Розділ 13. Айя

Як він міг?! Кинув її посеред степу, навіть слова не сказав, наче вона була служницею чи наложницею! Тьфу! Не був би їхній шлюб таким необхідним, вона б погнала нареченого від воріт батогом. За неповагу й підступність. 

Але шлюб таки був необхідним.

Айя палахкотіла гнівом. На себе, Ліда, дурну мандрівку. На чужинців-містян, яким їй довелося посміхатися, ковтаючи страх. На нойонів, які аж очі повитріщали на самотню наречену. На клятий палац, де вона губилася серед залів та переходів, мов в лабіринті. 

Їй представили найближче коло радників конунга, Айя майже одразу забула половину імен, а другу не змогла вимовити без помилок. Очільниця слуг поцікавилася, які в пані побажання щодо оздоблення палацу, переліку страв та порядку розміщення гостей, і Айя зрозуміла, що геть не знає, як вшанувати всіх одночасно й нікого не образити. Навіть коли швачка принесла зразки тканин для весільного вбрання, Айя так і не змогла обрати: традиційний кочовий одяг з візерунками хольдингів, чи сукня чужинців, оздоблена в стилі чотирьох племен.

Айя відчайдушно намагалася розмовляти чужою мовою, проте губилася в словах й до вечора заробила страшенний головний біль. Її вітали нобони кочових родів, в їхніх промовах марилися замасковані прохання й обіцянки, подекуди — застереження й вимоги. Їй нав’язували подруг, адже кюна — так хольдинги називали королев — могла і мусила запросити у палац помічниць! 

Їй довелося зустрічати гостей конунга, з якими її батько бився насмерть ще рік тому. Удавати, що ворожнеча стала лише спогадом, виявилося важче, ніж Айя сподівалася. Від неї чекали рішень, дій, демонстрацій привітності, гідності та надії. Вона ж почувалася соломинкою, яка прилипла до колісного ободу й тепер чомусь підіймається вгору. 

Підготовка до весілля тривала, а час, відведений на знайомство молодят, спливав. Нікчема, як є! Колесо її життя справді оберталося, але вона геть того не контролювала. Більш того, відчувала, що за швидким підйомом настане таке ж стрімке падіння назад у бруд. 

Що, як Лід не повернеться? Чому пішов один? Чим це загрожує королівству? Раптом Айя залишиться сама? Наречена, але не дружина. Чужинка, що крадькома прокралася у палац, аби посидіти на троні. Мале дурне дівча.

Під кінець третього дня напруга сягнула межі. Айя не витримала й нагримала на служниць, а потім взагалі вигнала їх геть, витягла зі скрині різьблену підвіску — подарунок матері — стиснула її в кулачку й впала на ліжко: плакати. О боги! Краще б і справді впала з коня й розтрощила голову, ніж оце повільне розмотування душі на мотузки. Вона жалібно сьорбнула носом, повністю віддаючись відчаю.

Хтось постукав у двері.

— Геть! — заквилила, але стукіт повторився.

От люди! Їй що, навіть плакати тепер доведеться під наглядом? Айя згорнулася на ліжку клубочком. Її тут немає. Не існує ніякої Айї. Нехай хоч весь світ трісне й розсиплеться. Стулка дверей скрипнула. Айя навіть не ворухнулась.

— Можна увійти?

Дівчина підскочила, як окропом облита. Рукавом витерла сльози, запхала під подушку підвіску, розправила волосся. Жалість до себе миттєво перетворилася на сором, але на душі трохи потеплішало.

— Хало? — вона була рада бодай одному знайомому обличчю. — Тобі не можна тут бути.

— Чому? — ошатно вбраний, впевнений у собі й надзвичайно привабливий молодик переступив поріг.

— Це особисті кімнати. Тільки для мене, жінок-служниць та мого чоловіка.

— Ти ще незаміжня, служниць вигнала ледь не стусанами. І взагалі: то ваші кочові обмеження, а це — палац Хольда. Що трапилося? Мені сказали, тобі потрібна допомога.

— Не твоя, — насуплено зітхнула вона. 

— А-а-а… — простягнув він з розумінням. — Ну, так.

— Що «так» ? — визвірилася Айя.

— Злишся на Ліда? Я теж. На тлі його безмежно розважливих та відповідальних вчинків цей — просто свинство.

Айя сіла на край ліжка, похнюпилася.

— Я зайва тут. Непотрібна. В мене немає здібностей до правління. Я дурна, як корок, куди мені на трон? Налякала конунга так, що він втік. Краще б взагалі не приїздила. 

Хала злегка насупився, проте за мить усміхнувся відкрито й безтурботно. І сів поруч. В дівчини аж серце тьохнуло. 

— Дурня, — вимовив твердо. — Просто забагато подій у короткий проміжок часу. Ви мали б долати складнощі вдвох. Це мало вас, ну, розумієш, зблизити.

Вона тоскно зітхнула.

— Коли він повернеться? 

— Скоро, я розіслав гінців. Проте це ж Лід. Якщо він хоче уникнути уваги, то знайде спосіб. 

— Щиро заздрю, — вона витерла ніс рукавом.

Хала обережно поплескав її по плечу. 

— На правах заступника нареченого: з чим допомогти в першу чергу?

Айя завагалась, закусила губи, але врешті махнула рукою і виклала, як є. Про прохачів, «подруг» і все-все, крім весільної сукні, бо це здалося надто інтимним. Не хотілося, аби він уявляв її одягненою то так, то інакше. Щоб взагалі уявляв. Це було б недоречно. 

Від кількості переліченого Хала крекнув, але кивнув обнадійливо, і вперше за три дні дівчина відчула полегшення.