Розділ 11. Оелун

— І з якого б дива мені вірити твоїм обіцянкам? Ти вже показала, що готова бити в спину. — Якщо Ашнак Зару й здивувався її спритності, то нічим цього не видав. Він підвівся з колін, наблизився, нависнув над нею й ухопив за підборіддя, змусивши дивитися знизу вгору. — Тож ні, дякую, ніяких домовленостей, які б загрожували моєму життю.

— П’ять питань, — процідила Оелун. — Жодної брехні.

Він лише зневажливо гмикнув. Дівчина проковтнула клубок у горлі й квапливо продовжила.

— Ти можеш мені не довіряти, і матимеш рацію. Але якщо все так, як ти кажеш, і їхати нам декілька днів, то подумай ось про що: ти не зможеш чатувати мене безперервно. Ким би ти не був в думках і прагненнях, в тебе людське тіло. Воно відчуває біль, голод, втому. Ти мусиш спати хоча б декілька годин на добу. А я в цей час залишуся не просто поруч, а на самоті. Розлючена і кровожерлива. Як гадаєш, мені вистачить наполегливості погіршити тобі життя?

— Від благань до погроз за одну мить? Спритно.

— Перелічую факти, не більше і не менше. Якщо дійсно поки не збираєшся мене вбивати, нам доведеться домовлятися. Цей варіант — вигідний для обох.

Він прибрав руку, задумливо схилив голову до плеча. Оелун затамувала подих.

— П’ять питань і кожна ніч до самого світанку — час перемир’я.

— Згода. Присягаюся казати правду й не завдавати тобі шкоди ні власноруч, ні чужими руками, а також не тікати, допоки ти дотримуєшся умов.

Він задумливо заклав руки за спину, відвернувся явно поглинутий сумнівами. Вона й дихати забула як, просто стояла на колінах, намагаючись не впиватися нігтями в долоні надто сильно.

— Згода, — нарешті озвався Ашнак Зару.

Оелун різко видихнула, хитнулася уперед й… вперлася вільними долонями в землю. Неймовірно! Яке ж щастя відчути поколюванню в пальцях й рухатися без обмежень! За мить під сорочку пробрався черговий порив вітру, дівчина квапливо поправила одяг, спробувала підвестися… І з подивом зауважила, що ноги досі зв’язані.

— А…

— Про ці мотузки розмови не було.

Оелун розім’яла пальці, розтерла почервонілі зап’ястки, а потім не витримала й тихенько хмикнула:

— А з тобою просто не буде, так?

— Довго ж до тебе доходить.

— В такому разі дозволь прояснити ситуацію: те, що ти мене лікуєш, не означає, що одного ранку я не спробую простромити твоє чорне серце.

Він нахилився до її обличчя, і на мить їхні очі опинилися на одному рівні.

— Аби остаточно прояснити ситуацію: те, що я лікую тебе зараз, не завадить мені відтяти тобі голову іншим разом.

Він випростався, повернувся до розкладених на землі речей. Підняв фляшку й мішечок з чистим полотном для перев’язування, кинув їй. Оелун спіймала, відкоркувала горлечко, підозріло принюхалася до рідини.

— Що це?

— Яка різниця? Ти не з цього світу й навряд розбираєшся в місцевих травах.

Це було не зовсім так, але поки Оелун не збиралася ділитися усіма секретами. З чистої впертості відвернулася до нього спиною — нема чого всяким негідникам витріщатися на її оголені груди! Нехай не такі великі, як в красунь з гаремів той-тере, але й вона — не рабиня. Дівчина квапливо оглянула поріз — краї рани розійшлися й кровили, але бувало й гірше. Оелун зчепила зуби й нахилила фляшку. 

Тіло наче на розпеченого рожна настромили, в очах потемнішало, а світ вибухнув спалахами жовто-червоного. Оелун судомно схлипнула:

— Х’ї зай ро хйо ла ґйо!

— Що? — сторопів Ашнак Зару.

— Собачий сміх… нехай… пристане до тебе, — пояснила Оелун, змахнувши сльози з обличчя й жадібно хапаючи повітря.

— А… Ну, дякую за побажання.

Тремтячими руками вона притиснула до рани чисту пов’язку. Тілом котилися хвилі розпеченого жару, й Оелун спіймала себе на думці, що нічний вітер з гір — це дуже приємно. На відміну від пульсації болю в рані.

— Ти взагалі збираєшся ставити питання? — кинула сердито.

— Просто зараз?

— Так, трясця! Що завгодно, аби не думати про цю твою настоянку і наслідки її застосування.

До неї долинув тихенький сміх — весело йому, сволоті? От дріп-па*!

— Як тебе звати?

Оелун недовірливо застигла. Обернулася, розглядаючи співрозмовника з голови до ніг.

— Серйозно? В тебе лише п’ять спроб, а ти цікавишся моїм іменем? Жодної різниці, дай будь-яке і не марнуй свої шанси.

— Щось ти занадто перебірлива як для людини, якій моя недолугість тільки на руку.

— Бо дурні питання принижують нас обох. 

Він вмостився біля багаття, підтягнув до себе коліна, сперся на них ліктями. В очах промайнуло щось дивне, наче суміш хлоп’ячої зацікавленості й напруги водночас.

— Як тебе звати? — чітко повторив він.

Вона зітхнула:

— Оелун. Принаймні, я знаю себе лише під цим іменем.

— А що означає «Ашна Кзару»? 

— Ашнак Зару, — вона промовила ці слова по складах, з чіткими паузами. — І це скоріше опис або прізвисько: демон, що несе одержимість**. Темний пророк.