Розділ 7. Айя

Айя мала поводитися з гідністю, а замість цього смикалася, совалася, ледь стримуючись, аби не потерти забиті на вибоїнах сідниці. Дівчина страшенно нудьгувала, вмовляючи себе не звертати уваги на нерівності дороги, не закушувати губи, не чіпати прикраси, не оглядатися, не прислуховуватися до розмов вершників… І не витріщатися на Халу, який розслаблено їхав попереду. Брат конунга пильно вдивлявся в лінію горизонту, ніби шукав там загрозу, проте до дівчини не обернувся жодного разу, хоча вони їхали вже три години без зупинки. 

«Добре вам, так? — подумки буркотіла вона до вершників, які вільно кружляли степом. — І від пилу не треба ховатися, в вітер вам зачіски не зіпсує, і робити можна, що заманеться, ще й одягнуті, як люди, а не ляльки на ярмарку».

Вона тоскно зітхнула, кидаючи погляд на чисельні намиста та браслети. Подекуди — просте залізо, нехай і прикрашене лазурними та червоними камінцями. Подекуди — чисте срібло, вкрите візерунками. На маківку тиснув важкий бохтог — високий вишитий монетами й намистинами головний убір, що мав підкреслити її високий статус. Все вбрання було пошите з яскравого шовку, з-під подолу визирали гострі загнуті носки оксамитових чобітків, однак Айя б радо проміняли розкіш на звичайний одяг для їзди верхи, а прикрашений візок, що тягнувся трактом зі швидкістю равлика, — на старе потерте сідло й будь-якого коня зі стаєнь батька.

А втім…

— Зупиніться! 

Вона сподівалася, що цей наказ прозвучав достатньо владно, але для вірності просто зіскочила на землю. Візниця одразу натягнув повід, обернувся назад й махнув рукою, наказуючи всім зупинитися. Айя рішуче обійшла віз, відкрила найближчу до борту скриню й почала знімати з себе коштовні, але такі незручні прикраси. О, як добре, аж дихати стало легше! А отой клунок, здається, з її повсякденним одягом?

Айя залізла до воза й занурилася у вивчення речей.

— Приведіть коня, — кинула першому-ліпшому слузі, що підійшов подивитися, чи не потрібна пані допомога. Потім стягнула з себе верхню сукню, обережно згорнула й сховала, а натомість обрала пристойну, але доволі потерту накидку-халат. Подумала, закріпила його кушаком на талії. Скинула взуття й прийнялася порпатися серед ящиків та скринь у пошуках чогось на заміну. 

— Чому ми зупинилися, щось трапилося? — Хала наблизився й спостерігав за її діями з легким відчуттям незадоволення.

— Трапилося, — відгукнулася Айя, нарешті розшукавши пару легких чобіт. — Я втомилася, хочу відпочити.

— Просто на тракті? Лише через три години дороги? — підняв брову Хала.

— Саме так. — Айя випросталася й склала руки на грудях. — У возі мене захитало, наче той мішок з крамом. Тепер хочу розім’ятися.

Молодик невдоволено підтиснув губи, але зауважив доволі ввічливо:

— Моя пані, я можу покликати лікарку чи запропонувати вам води. Але ми не можемо влаштовувати зупинки так часто, інакше дорога триватиме тиждень. Вам доведеться змиритися з деякими незручностями.

— Не стану.

— Що, вибачте?

— Я не стану миритися, і не стану нікого затримувати.

Дівчина зістрибнула на землю, побачивши, що слуга веде для неї коня. Золотистої масті, невисокий, порівняно з кіньми хольдингів, зовсім не такий гордовитий, але він точно був кращим за дерев’яну лавку воза. Айя поставила ногу в стремено, відштовхнулася й одним рухом піднялася у сідло. По затерплим м’язам прокотилася хвиля знайомої напруги, і дівчина відчула, що настрій покращується з кожною секундою. О так: вона знов повернула контроль над самопочуттям та оточенням, бодай і у дрібницях.

Хала ж дивився на неї скептично.

— Я гадав, вам належить піклуватися про свій урочистий та незворушний вигляд, а не їхати поруч з возами, вкриваючись пилом.

— А я вважала, що ви маєте дбати про мій комфорт, — не втрималася дівчина. 

Хала поклав обидві руки на луку сідла, очі його примружилися.

— Я маю дбати про вашу безпеку, а не задовольняти кожну забаганку.

— Ну от і дбайте, — вона стенула плечима. — Я кочівниця, мені безпечніше пересуватися верхи, і, бажано, з луком та стрілами у сідла. Тож не хвилюйтеся, ковтати обозний пил я не стану і ошатний одяг не зіпсую. А кращої розминки, ніж швидка скачка, мені невідомо.

— Головне — не зверніть собі шию, допоки я не передав вас з рук на руки братові. Відтоді робіть, що хочете, це вже буде його клопіт.

— Ах клопіт? 

— Угу.

Він випростався, не зводячи з неї чіпкого погляду, і Айя знов зловила себе на думці, що хоче штурхнути чи вщипнути цього нахабу. Натомість дівчина торкнулася поводу й направила коня геть від візничих. Хала вимушено рушив за нею.

— Хіба ви не маєте виказувати мені більше поваги? — кинула гордовито й уїдливо. — Звісно, я ще нічим не заслужила особливої відданості, але ж конунг обрав мене дружиною, це має щось важити.

— Він не обирав, — ляпнув Хала й миттєво закусив губу. Айя зупинилася.

— В якому сенсі?

— Не звертайте уваги. Це просто… неправильно підібрані слова.

— І все ж?