Розділ 5. Оелун

Трясця! 

Її викинуло в трьол-ґ’ял буквально в останню мить. Переміщення сталося миттєво, але не безболісно. Простір ілюзій, що поєднував шляхи до різних світів, рідко вітав гостей чимось м’якшим за кам’янисті розсипи, тож Оелун перечепилася і прокотилася метрів десять, перш ніж зупинилася в заглибленні між двох валунів.

Страшенно хотілося лаятися й скиглити. Якщо Ашнак Зару рушить за нею в трьол-ґ’ял, то неодмінно відчує магію Непрощеної — і переховуванням кінець. Бійку доведеться продовжувати тут, в мінливому вимірі, в місці, де час і простір не коряться жодним законам. Сам на сам: маленька зухвала вбивця й втілення найтемнішого з пророків, про яких знає всесвіт. Які в неї шанси? Передбачити не важко.

Але вона зачаїлася, усіма силами намагаючись злитися з темрявою та каменем, і Ашнак Зару не пішов слідом. Справді не помітив? Побоявся пастки? Вирішив, що налякав її достатньо? Чи просто хтось у реальному світі відвернув його увагу? Попередні втілення зберігали свої здібності у таємниці від навколишніх й не застосовували магію при свідках. До певного часу, звісно, коли отримували достатню могутність, аби відкрито ламати закони всесвіту за для своїх потреб.

Оелун шкірою відчувала, як Ашнак Зару намагається розгледіти її крізь каламутну завісу між світами. Його погляд був схожий на доторк занадто тьмяного променя ліхтаря до темних надр печери: допитливий, проте нездатний викрити обман. Оелун подумки дорахувала до двадцяти, і нарешті відлуння чужої уваги розтануло. Дівчина полегшено зітхнула, ткнулася потилицею в сіру потріскану землю й втупилася в багряні хмари.

Вона програла. Не відхилилася від плану, не припустилася помилки, не відступила, а саме програла. Вперше в житті. 

Здавалося б, план був ідеальний. Прийти туди, де за словами інформаторів завіса витончилася, в точку, фізичний еквівалент якої конунг відвідував нехай не надто часто, проте регулярно. Почекати  слушного моменту. Аби випадково не вбити невинного, змусити його проявити власну магію. Оелун була бездоганною! І все одно програла, бо Ашнак Зару зробив неймовірне: витримав доторк Непрощеної.

Дівчина кинула погляд на золоте татуювання. Внутрішнє коло стерлося повністю, отже, атаку було виконано за всіма правилами. Середнє мало б зцілити саму Оелун в разі неминучих поранень, зовнішнє ж використовувалася як маяк, аби прокласти безпечну дорогу крізь трьол-ґ’ял. Якби все пішло за планом, Оелун  вже відновила б втрачені сили й рушила додому. 

Все й мало йти за планом! Ашнак Зару — давня істота, могутня й досвідчена, але він — втілення темряви, провісник сходження не-богів. Єдина сила, здатна його зупинити — чиста енергія творіння, що розсіялася світами. Жодне втілення не могло протистояти Непрощеним. До сьогодні.

Тихенько лаючись крізь зуби й потираючи синці, дівчина підвелася й, злегка накульгуючи, дісталася до найближчої точки переходу. Реальність викривалася, розбилася гострими уламками, які осипалися в порожнечу, але дівчина сміливо перетнула межу й увійшла до укриття — клаптика стабільного й придатного для нетривалого перебування світу. Тут на неї чекали тепле багаття, сухі речі, запас їжі та найдорожче: мішечок з чорним сушеним листям для заварювання. 

Вона з насолодою стягнула з себе брудний одяг, старанно обробила подряпини. Прилаштувала на вогнище казанок з водою, додала туди листя й, загорнувшись в ковдру, всілася поруч, занурившись у невеселі роздуми.

Повертатися до храму побитим собакою не було жодного бажання. Оелун не боялася глузливих поглядів, розуміння значущості наслідків провалу — ось, що лякало її не на жарт. Якби Ашнак Зару вбив її (прикро, але всі вони смертні), то Безіменна прислала б більш досвідчену сестру їй на заміну. Однак вона вижила — і це було геть поганенько. По-перше, тепер ворог знає, що за ним йде полювання. По-друге, він сам може полювати за Оелун, а отже існує вірогідність «підчепити» хвіст та привести його до храму. В подібних питаннях правила ордену наказували спершу вбити переслідувача, що, демони б її розірвали, вона й намагалася зробити. Ну й по-третє, якщо Ашнак Зару навчився захищатися від доторку Непрощених, то в них великі проблеми. Дуже-дуже великі! Але перш ніж бити на сполох, доведеться виключити найдрібнішу вірогідність помилки.

Отже, їй доведеться повертатися. 

Оелун перелила напій в похідний кухоль, обережно, аби не обпектися, ковтнула. Гірковато-терпкий присмак заспокоював, тепло огорнуло тіло, проганяючи втому і повертаючи віру в життя. А ще в ідею, що не все остаточно пішло шкереберть. І хоча вона не знала, що робити, але і здаватися не збиралася.

Дівчина дістала з дорожньої сумки мапи. Інформатори Безіменної старанно нанесли на папір розташування міст, доріг та дрібних поселень. Переривчастими лініями відмітили маршрути, якими користувався Ашнак Зару, кружечками позначали місця, де можна переховуватися. Оелун старанно прокручувала в голові факти: звички й характер ворога, маршрут до нареченої, згадки про місцеве життя і традиції. Новий план швидко вимальовувався в уяві. 

Найближчими днями Ашнак Зару, конунг Лід — о боги, яке непристойно коротке ім’я! — навряд поткнеться кудись без охорони, а ідею проникнути у палац Оелун відклала на крайній випадок. Тож залишається дати йому заспокоїтися, дочекатися слушного моменту й спробувати напасти там, де поруч не буде небажаних захисників. Тобто, в дорозі.

Дівчина відламала соломинку й почала вимірювати нею відстані на мапі, підбираючи найбільш зручну точку входу у реальність. Як не крути, виходило декілька днів шляху пішки. Верхи, звісно, було б швидше, але вона не була певна, що порозуміється з місцевими тваринами. Коні степовиків лише зовні нагадували спокійних ґалґенів з її світу, втім Безіменна попередила двічі: характери в них вперті, керування ними потребує фізичних зусиль та навичок, а про покірність можна й не мріяти.