Розділ 2. Айя

— Айя — наречена, Айя — наречена!

Босоноге дівчисько бігло серед новеньких будиночків, що майже повністю замінили традиційні намети кочівників. Місто — є місто, нехай йому й року немає. А міста будують з каменю і деревини, таким було слово Ліда, нового правителя об’єднаних народів.

— Їдуть за нашою Айєю! — Дівчисько увірвалося у вечірню ринкову метушню. Люди здивовано озирались, розглядаючи її розпатлане волоссячко, подерту сукню та босі ноги, замащені в пилу. Демоненя, а не дочка шанованих батьків.  — Айя — наречена конунга! 

— Тобі звідки знати?

— Знаю! — малявка гордовито задерла підборіддя. — Не вірите мені, то очам повірте: загін уже на підході. Там прапори конунга і герб батька, я сама бачила! 

Вона щодуху побігла крізь натовп до дворівневого будинку з високим дахом й різьбленими прикрасами на гребінці. Натомість народ дружньо кинувся до міського муру. Над стіною прокотилися здивовані зітхання: 

— От же відьма, очиська — що твої стріли! І справді курява обрієм в’ється! 

Степом мчав загін. Сонце виблискувало на вістрях списів та щедро розфарбовувало біло-золоті стяги конунга Ліда в колір полум’я. Позаду плескали на вітру темно-червоні вимпели кочівників, майоріли султани шоломів. До містян долинув дзвінкий спів рогу.

— Айя! — дівчинка увірвалася в кімнату, підбігла до темноволосої красуні й схопила її за руки. — Там тато! І конунг. У них білий стяг і стрічки, вони їдуть до нас, розумієш? О! Я така рада за тебе!

Тендітна дівчина, що хвилину тому була повністю поглинута вишивкою, схопилася на ноги. Її темне волосся, заплетене в десятки тонких кісок, змійками впало на плечі та спину, обвитий навколо тонкої талії пояс з монетами задзвенів тривожно й радісно.

— Хто-хто приїхав? Просто зараз?!

— Газі! Негайно приведи себе до ладу. Сором який! — пролунав з глибини дому суворий голос матері. — Хочеш, щоб через тебе Айя стала посміховиськом? 

— Але мамо, я тільки хотіла сказати...

— Геть митися! Я сама поговорю з твоєю сестрою.

Дівчинка нетерпляче тупнула ніжкою, але сперечатися не стала і під зойки служниць швидко зникла в глибині будинку. Жінка поманила застиглу від несподіванки Айю. 

— Підійди, — вона змусила доньку підняти голову, критично оглянула обличчя і зачіску, але не знайшла, до чого причепитися, і відпустила. — Треба тільки вбрання змінити. 

— Невже так скоро? — в очах Айї змішалися страх і захват. — Я думала, чекати ще принаймні рік чи два, що вибір не зроблено остаточно.

— Мабуть, боги вирішили інакше, — мати міцно стиснула її плечі. — А може, рада найонів або сам конунг. У будь-якому разі, союз з кочівницею — це велика честь. Як не крути, але ми програли війну, нехай Лід і замаскував поразку красивими промовами про союз та об’єднання. Тож сподіваюся, ти розумієш, яка відповідальність лягає на твої плечі, та виконаєш свій обов'язок.

— Так, — прошепотіла Айя. — Я буду гідною дружиною.

— Я не тільки про це.

— Але… — на щоках дівчини виступив рум'янець, — що, як я йому не сподобаюся? Раптом, він не покохає? Не… Не захоче?

— Дурниці, — відрізала матір. — Я конунга не бачила, проте твій батько стверджував, що Лід старший за тебе лише на декілька років. Він сповнений сил, а його бажання та потреби будуть такими самими, як і в кожного чоловіка його віку. Не варто хвилюватися, ти не якась там праля чи рабиня. Ти — дочка вождя, нобона, обраного народом. У тобі кров і сіль степу. — Дівчина квапливо закивала. — І потім, щоб зачати та народити спадкоємця, кохання не потрібне.

— Мамо! — спалахнула Айя. 

— Що «мамо»? Це правда, — жінка знизала плечима. — Я не кажу, що почуттів зовсім не буде. Роздмухати чоловічу пристрасть не так вже й важко. Ти, звісно, трохи юна, але добре підготовлена. Заволодій його увагою. Спровокуй. Розбурхай інстинкт мисливця, кинь виклик, дражни, але опирайся. А потім непомітно програй. Чоловіки більше люблять перемагати, а не слухати дівочі розмови про почуття. 

— Шкода, в піснях співається, що це воїн має завойовувати моє серце, а не я — шукати його прихильності.

— Шкода, — погодилася мати. — Але таке життя. Ти — степ, дитино, він — підкорювач степу. Але ваш союз з Лідом — дещо набагато більше, ніж просто шлюб для об’єднання народів, — вона востаннє пригорнула дочку до себе й розтиснула обійми. — А тепер бігом вбиратися. Сьогодні твій день, пташенятко, маєш затьмарити всіх.

***

За пів години Айя, вбрана в найкращу сукню, у важких прикрасах, що майже закрили волосся й груди, стояла на сходинках дому. Серце дівчини билося переляканим птахом. Молодша сестра, не помилилася: до списів та держаків прапорів було прикріплено кольорові стрічки, знак свята, шлюбний провісник.

Загін вершників, красуючись, стишив кроки перед брамою й повільно рушив вулицями міста. Айя аж губи закусила, намагаючись розгледіти за шоломами, султанами та строкатими прапорами обличчя вершників. Який він, її конунг? Чи красивий та ласкавий, чи зарозумілий та набундючений? 

Делгера, свого батька, вона упізнала по широких плечах й сановитій манері триматися у сідлі. Позаду нього — віддані нойони, але от поруч… Стрункий довгоногий кінь, на ньому — молодий вершник з коротким світлим волоссям, розпатланим вітром. Жодних важких обладунків, лише розшита сріблом куртка без рукавів, накинута на легку білу сорочку, темні штани, чоботи з м’якої шкіри, рукавички для їзди верхи. Навіть плаща не мав! З коштовних речей — тільки зброя й золота фібула в формі ластівки на плечі. Конунг не одягнув ні корони, ні навіть шовкового вбрання, однак саме ця невимушена простота зробила його центром уваги. Молодик не намагався нікого вразити, але почувався впевнено, наче господар.