Розділ 1: Попіл старого світу

Кожного разу, коли Капкан затягував тугі ремені важкого армійського бронежилета, у роті з’являвся знайомий кислий присмак. Присмак дешевої розчинної кави з пластикових стаканчиків, міцних цигарок і важкої втоми після нескінченних змін.

До того, як світ остаточно збожеволів, у нього було зовсім інше життя. Жодних високих кабінетів, заможних батьків чи престижних дипломів. Віктор крутився як міг: працював простою найманою силою, гарував на складах, брався за будь-яку важку фізичну роботу, де платили живі гроші. Звичайне буденне існування, у якому люди жили одним днем і не замислювалися про те, що принесе завтра. Але за плечима він мав чесно пройдену, сувору строкову службу в армії. Вона заклала в нього залізну військову дисципліну, навчила впевнено тримати зброю, терпіти біль і холоднокровно діяти в критичних ситуаціях. Тоді Капкан й уявити не міг, що саме ця підготовка незабаром стане єдиною ціною його виживання.

Але у планети були зовсім інші плани.

Ресурси не просто закінчувалися — вони випаровувалися на очах. Природа наче вирішила випалити людство як невдалий вид. Усе почалося з аномальної, страшної спеки. Влітку сонце смажило так, що асфальт розтікався рідкою смолою під ногами, а колись повноводні річки та озера міліли за лічені тижні, перетворюючись на потріскані глиняні пустки. Через посуху земля взагалі перестала родити — на полях згорало й пропадало абсолютно все. Ґрунт ставав мертвим, і продовольча криза накрила міста швидше, ніж цивілізація встигла збагнути масштаб катастрофи. При цьому погоду кидало в смертельні крайнощі: слідом за пекельним літом приходили аномально люті, крижані зими, які остаточно добивали залишки систем опалення та енергомереж.

Коли закрилися останні заводи, почалися жорсткі перебої з паливом, а світло вцілілим кварталам давали лише на лічені години, старе спокійне життя розлетілося на друзки. Вулиці через голод і тотальний дефіцит питної води перетворилися на сувору зону нещадної боротьби за кожен шматок хліба.

Усього за кілька років планету охопили кровопролитні ресурсні війни. Уряди втратили контроль, держави розпалися на шматки, а регулярні армії припинили існування — їх банально не було чим годувати й забезпечувати. Світ поглинули повний хаос та анархія. У цілковитому розпачі та агонії окремі ядерні держави почали завдавати одна одній тактичних ударів. Хтось намагався випалити чужі стратегічні сховища, хтось просто сліпо мстився, і ці вибухи остаточно добили планету. Цілі країни та квітучі регіони за лічені дні перетворилися на радіоактивний попіл, а світова мапа назавжди перестала існувати.

У цьому глобальному хаосі на попелищі колишніх держав владу перехопили потужні приватні транснаціональні синдикати. Найбільшим із них стала корпорація «Контур» — залізний монстр, який зумів підім’яти під себе останні артезіанські свердловини, консервні заводи та стратегічні склади продовольства.

Назва корпорації повністю відображала її суть: наче окреслюючи новий непорушний контур на руїнах цивілізації, «Контур» прагнув стерти старі розбиті кордони й зібрати залишки людства воєдино під одним спільним прапором. Керівництво вірило, що старий світ із його націями та внутрішніми чварами назавжди себе вичерпав, і тепер планеті потрібен Один Єдиний Світовий Уряд — залізний централізований кулак, здатний утримати людство від самознищення. По всьому світу вони крок за кроком створювали свої укріплені зони контролю, жорстко зшиваючи розірвані шматки вцілілої інфраструктури.

Для захисту вцілілих міст, оборони конвоїв із продовольством і порятунку залишків людства корпорація створила власну регулярну армію — залізний каркас нового порядку. «Контур» не був збіговиськом найманців чи мародерів. Вони шукали тих, хто не зламався під ударами хаосу: надійних, міцних чоловіків із внутрішнім стрижнем, готових стояти на захисті цивільних до кінця. Золоті дипломи там нічого не важили — важили характер, армійський вишкіл і вміння терпіти.

Для Віктора це стало шансом не просто вижити, а боронити те, у що він вірив. Загартований важкою працею на складах, із досвідом строкової служби за плечима, він зумів пройти виснажливий відбір і жорстку підготовку в навчальних таборах корпорації. Ставши оперативником «Контуру», він і його побратими отримали чорну посилену броню, сучасне озброєння та, головне, регулярний пайок чистої води, ліків і продовольства. Вони виконували найнебезпечнішу роботу: утримували периметри, відбивали напади диких банд і супроводжували евакуаційні колони з тими, кому більше не було на кого сподіватися.

Роки на цій службі випалили з Віктора все цивільне й перетворили на мовчазного чоловіка в чорній тактичній броні, який навчився тиснути на спусковий гачок раніше, ніж у голові встигне народитися сумнів. У підрозділі всі знали його виключно за позивним «Капкан».

Проте десь глибоко всередині, крізь запах пороху й гару, він усе ще пам’ятав той далекий, тихий час, коли найбільшою турботою було просто встигнути на ранкову робочу зміну…

— Агов, командире, про що задумався? — глухий голос заступника, Андрія на позивний «Сивий», вихопив Капкана зі спогадів крізь важкий гул дизельного двигуна.