Пробудження

Мам я уже пришёл  . Заходячи на кухню мовив я.
– Пігулки приймав?  Готуючи мовила вона.
– Нет , оставил в комнате. Швидко піднімаючись посходам, до своєї кімнати.
 Що до пігулок, вони постійно лежали в мене на столі. Припарат "Вітамин  D-67 " чесно не розумію чому вітамін, але таку дали назву. Їх створили приблизно як спів року.  Запустили до маштабного виготовленя вже через місяць. Але купують тіки ті хто втратив надію, а бо на порозі смерті. Нажаль не можливо точно визначити, при першому приймані виживеш чи навпаки.  Зате зняли нарешті карантин. Можем як і раніше збиратись, але він ніде не зник. Просто знайшли змогу вживатись разом, за чотри роки він змінювався, мутуючи зрізними ліками.
  Спускаючись по сходам. Жар окутав тіло, в очах все пливло зникаючи. Упавши до дверей. 
– Костя!!!! Мати поспішила на поміч. Ледве торкнувшись впала без свідомості.
    В кімнаті ставало прохолодно, дихаючи з'являлась пара.
– Ще один обдарований? І що в тебе за сила? 
– Кто?!....Страх заповнював серце. Сводячи розум з глузду.Закричав Костя .
– Я Вісник, коли з'являються нові здібності.Приходжу і я. 
– Как? Что за способнасти?  Тримтячим голосом промовив він.
– "Дотик Смерті" торкаючись всього живого... Ось тримай знадобляться. Кинувши до ніг чорні перчатки. 
– И что мне теперь делать? Как...
– Вона вмерла. А тобі краще вибрати сторону. До тогош ти залишив видбитки. Виходить убивця ти.  Щож мені вже час, здається пробудився ще один. Ах... Так поліція буде через тринадцять хвилин, тож повеселися. Зникнувши, в кімнаті знову стало тепло.
– Мам я не хотел... Очи наповнювалися сльозами. Надягнувши перчатки, вибіг на подвіря.
–  Нужно скрыться. Пока что побуду у Димы, мач должен был закончиться. Йдуч по вулеці дививився на годиник.