Глава 80. Вдома

Дем'ян хвилювався так, ніби вперше сідав за кермо.

Він кілька разів перевірив, чи правильно встановлене дитяче автокрісло.

— Мені здається, я вже десятий раз дивлюся на ці ремені, — тихо сказав він.

Єва усміхнулася.

— І ще десять разів перевіриш.

— Можливо.

Але я хочу, щоб вони були в безпеці.

Вона ніжно взяла його за руку.

— Вони?

— Так.

Мої дві найважливіші дівчинки.

Коли автомобіль зупинився біля будинку, Єва на мить завмерла.

— Ми вдома...

Дем'ян відкрив дверцята й дуже обережно взяв автокрісло.

Здавалося, що він несе найбільший скарб у світі.

У квартирі їх уже чекали Оксана, Андрій, Софія й Олена.

На дверях висів напис:

«Ласкаво просимо додому, Марійко!»

У вітальні стояли повітряні кульки й букети квітів.

Оксана не стримала сліз, коли вперше взяла онуку на руки.

— Яка ж ти маленька...

Марійка солодко позіхнула, ніби у відповідь.

— Вона така гарна, — прошепотіла Софія.

— І дуже схожа на Єву, — додала Олена.

Андрій усміхнувся.

— А характер точно буде Дем'янів.

Усі розсміялися.

Коли гості розійшлися, у квартирі запанувала незвична тиша.

Марійка мирно спала у своєму ліжечку.

Єва сиділа поруч, не відводячи від донечки погляду.

— Про що думаєш? — тихо запитав Дем'ян.

— Боюся.

Він здивовано подивився на неї.

— Чого?

— Що ми можемо щось зробити не так.

Що я не впораюся.

Дем'ян сів поруч і обійняв дружину.

— Пам'ятаєш наш перший день на роботі разом?

Єва кивнула.

— Ти теж боялася.

— Так.

— А наше весілля?

— І тоді.

— А коли ми купували цей дім?

Вона усміхнулася.

— Я теж хвилювалася.

— І кожного разу ми справлялися.

Бо були разом.

Він подивився на маленьке ліжечко.

— І тепер теж упораємося.

Єва поклала голову йому на плече.

— Дякую.

— За що?

— За те, що кожного разу знаходиш правильні слова.

Він тихо засміявся.

— Це ти мене цьому навчила.

Уночі Марійка вперше заплакала.

Дем'ян підскочив швидше за будильник.

— Я піду!

Єва засміялася.

— Спокійно.

Ходімо разом.

Вони підійшли до ліжечка.

Марійка одразу заспокоїлася, щойно відчула мамині руки.

Дем'ян дивився на них із такою ніжністю, що Єва ледь стримала сльози.

— Що? — запитала вона.

— Просто думаю...

Ще зовсім недавно цей будинок здавався великим і тихим.

А тепер у ньому є маленьке серденько, яке наповнило його життям.

Єва ніжно усміхнулася.

— І це найкращий звук у світі.

За вікном починався світанок.

Перший світанок їхнього нового життя.

Життя, у якому вже було троє.

І жоден із них не знав, що чекає попереду.

Але вони точно знали найголовніше.

Поки вони разом, будь-які труднощі можна подолати.

Бо справжня любов не закінчується словами «і жили вони довго й щасливо».

Саме з них вона починається.