Глава 79. День, який вони запам'ятають назавжди

Зима змінилася весною.

Будинок наповнився дитячими речами.

У дитячій кімнаті вже стояло ліжечко, на полиці лежали маленькі книжки, а в шафі акуратно висів крихітний одяг.

Дем'ян щоранку заходив до кімнати донечки.

І щоразу усміхався.

— Скоро ти будеш тут, маленька.

Єва спостерігала за ним із дверей.

— Знаєш...

Він озирнувся.

— Що?

— Ти вже зараз найкращий тато.

Він підійшов до неї й ніжно поцілував.

— А ти — найкраща мама.

До пологів залишалося ще майже два тижні.

Лікарка казала, що все проходить добре.

Тому того суботнього ранку вони спокійно снідали на кухні.

Єва саме сміялася з чергового жарту Дем'яна, коли раптом замовкла.

Вона поклала руку на живіт.

— Дем'яне...

Він миттєво насторожився.

— Що сталося?

За мить Єва тихо сказала:

— Здається...

Почалося.

Він зблід.

— Точно?

Вона кивнула.

— Так.

І... здається, відійшли води.

Дем'ян на кілька секунд завмер.

А потім почав метушитися.

— Так... Лікар... Сумка... Документи... Телефон...

Єва не втрималася й засміялася.

— Дем'яне.

Він різко обернувся.

— Так?

— Дихай.

Усе добре.

Ми все встигнемо.

Він зробив глибокий вдих.

— Так...

Точно.

Я просто дуже хвилююся.

Дорога до пологового будинку здалася безкінечною.

Дем'ян постійно запитував:

— Як ти?

— Усе добре.

— Болить сильно?

— Терпимо.

— Може, швидше?

Єва усміхнулася.

— Не треба.

Ми вже майже приїхали.

Коли їх зустріла лікарка, вона оглянула Єву й усміхнулася.

— Вітаю.

Сьогодні ви станете батьками.

Дем'ян міцніше стиснув руку дружини.

Він майже нічого не говорив.

Просто був поруч.

Саме так, як обіцяв багато місяців тому.

Минали години.

Сутички ставали сильнішими.

Єва втомлювалася, але щоразу, коли відкривала очі, бачила поруч Дем'яна.

Він подавав їй воду.

Допомагав дихати.

Гладив по волоссю.

— Ти неймовірна, — тихо говорив він.

— Я люблю тебе.

— І я тебе...

— Зовсім трохи залишилося.

І ось...

У палаті пролунав перший дитячий плач.

Такий гучний.

Такий дзвінкий.

Такий прекрасний.

У Дем'яна перехопило подих.

Єва заплакала від щастя.

Лікарка усміхнулася.

— Вітаю.

У вас народилася здорова донечка.

За кілька хвилин маленький згорток поклали Єві на груди.

Дівчинка тихенько сопіла, заплющивши оченята.

— Привіт, Марійко... — прошепотіла Єва.

Дем'ян стояв поруч, не в змозі стримати сліз.

Він обережно торкнувся крихітної долоньки.

І маленькі пальчики раптом міцно стиснули його палець.

— Вона мене тримає... — прошепотів він.

Єва усміхнулася крізь сльози.

— Бо вже знає, що це її тато.

Дем'ян нахилився й поцілував спочатку донечку, а потім дружину.

— Дякую.

За неї.

За нас.

За наше життя.

За вікном світило весняне сонце.

А в маленькій палаті народилася не лише дівчинка.

Того дня народилася нова сім'я.

Сім'я, про яку вони колись лише мріяли.