Глава 77. Маленькі кроки до великого щастя

Осінь повільно змінювалася зимою.

Євин животик був ще зовсім маленьким, але для Дем'яна він уже став центром усього його світу.

Він помічав кожну дрібницю.

Як вона швидше втомлюється.

Як іноді посеред ночі їй хочеться яблук.

Як вона мимоволі кладе долоню на живіт, коли замислюється.

І щоразу він усміхався.

Одного вечора Єва вийшла з душу й застала Дем'яна в тій самій порожній кімнаті.

На підлозі лежали рулетка, блокнот і кілька каталогів із меблями.

— Що ти тут робиш? — засміялася вона.

Він навіть не підняв голови.

— Планую.

— Що саме?

— Дитячу.

Єва сперлася на дверний отвір.

— Але ж ще рано.

— Можливо.

Він подивився на неї з усмішкою.

— Але я хочу, щоб усе було готове.

Вона підійшла ближче.

У блокноті були акуратні замальовки.

Ліжечко.

Комод.

Крісло біля вікна.

Полички для книжок.

— Ти сам це намалював?

— Не смійся.

Я знаю, що не художник.

Єва ледь стримала сльози.

— Я не сміюся.

Мені дуже подобається.

Через кілька днів вони вирушили купувати перші дитячі речі.

Єва одразу сказала:

— Домовимося?

— Про що?

— Купимо щось зовсім маленьке.

Просто на згадку.

— Домовилися.

Вони довго ходили між полицями.

Розглядали крихітні шкарпетки.

Маленькі боді.

Іграшки.

— Не можу повірити, що люди бувають такими маленькими, — тихо сказав Дем'ян, тримаючи в руках крихітний комбінезон.

Єва засміялася.

— Скоро переконаєшся.

Він усміхнувся.

— Тоді беремо цей.

— І ось ці шкарпетки.

— І плед.

— Дем'яне...

— Що?

— Ми ж домовилися купити одну річ.

Він винувато знизав плечима.

— Я дуже стараюся дотримуватися домовленостей.

Але це складніше, ніж я думав.

Увечері вони розклали покупки на дивані.

Крихітний білий комбінезон.

М'який плед.

Маленькі шкарпетки.

Єва провела пальцями по тканині.

— Наш малюк буде зовсім крихітним.

— Недовго.

Потім почне бігати по всій квартирі.

— І ховатися від нас.

— Або малювати на стінах.

Єва усміхнулася.

— Ти не будеш сваритися?

— Буду.

Трохи.

Потім сам допоможу домалювати.

Вона голосно розсміялася.

— Я так і знала.

Перед сном Дем'ян став навколішки біля Єви.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Що ти робиш?

Він обережно поклав долоню на її животик.

— Добраніч, малюк.

Мама сьогодні трохи втомилася, тому ти теж відпочивай.

Я вже дуже чекаю нашої зустрічі.

Єва відчула, як на очі навернулися сльози.

— Він або вона тебе ще не чує.

Дем'ян усміхнувся.

— А раптом чує?

Він ніжно поцілував її животик.

— Я все одно говоритиму щовечора.

Щоб наша дитина з першого дня знала, як сильно її люблять.

Єва поклала руку на його волосся.

У цей момент вона зрозуміла, що колись зробила найкращий вибір у своєму житті.

Вона обрала чоловіка, який уже любив свою дитину всім серцем.

І ця любов ставала ще більшою з кожним днем.