Глава 76. Найкраща новина

Знімок першого УЗД стояв у рамці на приліжковій тумбі.

Щоранку Єва усміхалася, дивлячись на нього.

Дем'ян робив так само.

І щоразу вони переглядалися без слів.

Бо слова вже були зайвими.

У суботу вони запросили до себе Оксану, Андрія, Софію та Олену.

— І що за привід? — із цікавістю запитав Андрій, заходячи до квартири.

— Просто сімейна вечеря, — загадково відповів Дем'ян.

— Коли ти так кажеш, це означає, що точно щось сталося, — засміялася Софія.

Єва лише усміхнулася й пішла на кухню.

Їй хотілося, щоб цей момент вони запам'ятали назавжди.

Коли всі сіли за стіл, розмова точилася про роботу, нову квартиру та осінні плани.

Оксана уважно дивилася на доньку.

— Єво, ти останнім часом якась особлива.

Очі світяться.

Єва переглянулася з Дем'яном.

Він ледь помітно кивнув.

Настав час.

Єва підвелася зі стільця.

— Ми запросили вас сьогодні не просто так.

Єї голос трохи тремтів.

— У нас є новина.

Андрій усміхнувся.

— Я ж казав!

Дем'ян дістав із шафи невелику коробочку й поставив її перед Оксаною.

— Відкрийте.

Оксана здивовано підняла кришку.

Усередині лежав маленький в'язаний пінеток і фотографія з першого УЗД.

Спочатку вона нічого не зрозуміла.

Потім її очі широко розплющилися.

Вона піднесла долоню до губ.

— Невже?..

Єва мовчки кивнула.

— Так, мамо.

Ти станеш бабусею.

Оксана не змогла стримати сліз.

Вона швидко підійшла до доньки й міцно обійняла її.

— Доню...

Яке ж це щастя...

Я так за вас радію...

Єва теж заплакала.

— Ми дуже хотіли, щоб першою про це дізналася саме ти.

— Стривайте... — Андрій нахилився до коробочки. — То це означає...

Він перевів погляд із Дем'яна на Єву.

— Я стану дядьком?

— Саме так, — засміявся Дем'ян.

— Нічого собі!

Андрій так міцно обійняв друга, що той ледве не втратив рівновагу.

— Вітаю, брате!

Софія й Олена теж не приховували емоцій.

— Це найкраща новина за весь рік, — сказала Софія.

— Тепер я вже точно починаю в'язати маленькі светрики, — усміхнулася Олена.

У квартирі лунав сміх.

Здавалося, щастя стало таким великим, що його неможливо було втримати в чотирьох стінах.

Коли гості вже збиралися додому, Оксана на мить затрималася.

Вона підійшла до Дем'яна.

— Можна тебе на хвилинку?

Він кивнув.

Вони вийшли на балкон.

Оксана мовчала кілька секунд.

— Бережи її.

Дем'ян серйозно подивився на тещу.

— Берегтиму.

Завжди.

Вона усміхнулася крізь сльози.

— Я знаю.

Саме тому моє серце сьогодні таке спокійне.

Дем'ян обійняв її.

— Дякую вам... за Єву.

Оксана ледь похитала головою.

— А тобі — дякую за те, що зробив мою доньку щасливою.

Він повернувся до кімнати.

Єва саме сміялася над жартом Андрія.

Дем'ян на мить зупинився в дверях.

«Ось воно... Моє життя.»

І він зрозумів, що щастя — це не одна велика подія.

Це багато маленьких моментів, які складаються в одну велику історію любові.