Глава 75. Перше серцебиття

Лежали поруч, тримаючись за руки.

Час від часу хтось із них починав говорити, а потім обоє замовкали, усміхаючись.

— Про що думаєш? — тихо запитав Дем'ян.

Єва повернулася до нього.

— Про те, як за один вечір може змінитися ціле життя.

Він ніжно прибрав пасмо волосся з її обличчя.

— Мені досі здається, що я сплю.

— Мені теж.

Вона поклала його долоню собі на живіт.

— Поки що нічого не відчувається.

— Знаю.

Але мені здається, що я вже люблю нашу дитину більше за все на світі.

Єва не стримала усмішки.

— Вона або він ще навіть не знає, який у нього тато.

— Сподіваюся, хороший.

— Найкращий.

Наступного ранку вони разом вирушили до лікаря.

Дорогою Дем'ян був незвично мовчазним.

Він міцно стискав кермо.

— Хвилюєшся? — запитала Єва.

— Дуже.

— Я теж.

Вона переплела свої пальці з його.

— Але ми разом.

Він усміхнувся.

— Саме це мене й заспокоює.

Після огляду лікарка тепло усміхнулася.

— Вітаю вас.

Вагітність підтвердилася.

Термін поки що невеликий, але все виглядає добре.

Єва відчула, як із плечей ніби впав величезний тягар.

Вона несвідомо стиснула руку Дем'яна.

Він відповів таким самим легким стисканням.

Лікарка запропонувала зробити перше ультразвукове дослідження.

У кабінеті стало тихо.

Єва дивилася на екран, намагаючись зрозуміти, що бачить.

— Ось тут, — лагідно сказала лікарка.

— Це ваша дитина.

Дем'ян завмер.

На екрані було зовсім маленьке життя.

Майже крихітна цяточка.

І раптом...

У кабінеті пролунав швидкий, ритмічний звук.

Тук-тук-тук-тук...

— Це... — прошепотів Дем'ян.

Лікарка усміхнулася.

— Серцебиття.

Перше серцебиття вашої дитини.

Єва відчула, як сльози самі покотилися по щоках.

Вона повернула голову.

Дем'ян теж плакав.

Він навіть не намагався цього приховати.

— Я його чую... — ледве вимовив він.

— Так, — відповіла Єва крізь сльози.

— Ми його чуємо.

Дорогою додому вони майже не розмовляли.

Не тому, що не було слів.

Просто жодні слова не могли передати того, що вони відчували.

У руках Єва тримала перший маленький знімок.

Вона обережно провела по ньому пальцем.

— Треба купити рамку, — усміхнулася вона.

Дем'ян кивнув.

— І поставити її в нашій спальні.

— Щоб щодня пам'ятати цей день?

— Саме так.

Він зупинив автомобіль біля будинку й повернувся до дружини.

— Єво...

— Так?

— Дякую, що сьогодні я почув найважливіший звук у своєму житті.

Вона нахилилася й ніжно поцілувала його.

— А попереду нас чекає ще багато таких моментів.

Вони ще не знали, як зміниться їхнє життя.

Не знали, скільки буде хвилювань, безсонних ночей і щасливих сліз.

Але відтепер усі їхні мрії вже були пов'язані з маленьким серцем, яке зовсім недавно почало битися.

І кожен новий день вони чекали вже не лише для себе.

А й для того маленького дива, яке росло під серцем Єви.