Глава 74. Дві смужки

У руках вона міцно стискала тест.

Серце билося так голосно, що, здавалося, його можна було почути в сусідній кімнаті.

— Спокійно... — тихо прошепотіла вона.

— Усе буде добре.

Вона поклала тест на край раковини.

Кілька хвилин очікування здавалися вічністю.

Єва ходила ванною з кутка в куток.

Потім знову зупинилася.

«Ще рано...»

Вона відвернулася до дзеркала.

Намагалася думати про щось інше.

Не виходило.

Минуло ще кілька секунд.

Єва повільно повернула голову.

І завмерла.

Дві чіткі смужки.

Вона не повірила власним очам.

Обережно взяла тест до рук.

Подивилася ще раз.

Потім ще.

Нічого не змінилося.

Дві смужки.

— Боже... — прошепотіла вона.

На очі навернулися сльози.

Вона прикрила рот долонею, щоб не розплакатися вголос.

— Ми...

У неї не вистачало слів.

Вона поклала руку на живіт.

Поки що нічого не змінилося зовні.

Але всередині вже починалося нове життя.

— Привіт... — ледве чутно сказала вона.

— Я вже люблю тебе.

За пів години Єва сиділа на дивані.

Поруч лежав тест.

Вона то усміхалася, то плакала.

У голові крутилися десятки думок.

«Як сказати Дем'яну?»

«А якщо він розхвилюється?»

«Ні... Він буде щасливий.»

Вона згадала той вечір біля моря.

Його слова про маленьку дівчинку чи хлопчика.

Тоді це була лише мрія.

А тепер...

Мрія починала ставати реальністю.

Клацнув замок.

Дем'ян повернувся додому.

— Єво, я вдома!

Вона швидко витерла сльози.

— Я на кухні!

Він одразу помітив її схвильований погляд.

— Щось сталося?

Вона лише похитала головою.

— Ні.

Тобто...

Так.

Дем'ян миттєво насторожився.

— Ти мене лякаєш.

Єва зробила глибокий вдих.

— Спочатку пообіцяй, що вислухаєш мене до кінця.

— Обіцяю.

Вона простягнула йому маленьку подарункову коробочку.

— Це тобі.

— Але ж сьогодні не свято.

— Для нас...

Можливо, саме сьогодні починається найважливіше свято в житті.

Дем'ян здивовано відкрив коробочку.

Усередині лежав тест.

Кілька секунд він мовчки дивився на нього, ніби не розуміючи.

Потім повільно підняв очі на Єву.

— Це...

Вона не стримала сліз і кивнула.

— Так...

Дем'ян зробив крок до неї.

Ще один.

Його очі теж стали вологими.

— Я... буду татом?

Єва крізь сльози усміхнулася.

— Якщо все буде добре...

То так.

Він міцно обійняв її.

Так міцно, ніби боявся відпустити.

— Дякую...

— За що?

— За нашу сім'ю.

За цю новину.

За тебе.

Вона поклала голову йому на груди.

Відчула, як швидко б'ється його серце.

— Ти щасливий?

Він тихо засміявся крізь сльози.

— Я зараз найщасливіша людина у світі.

Вони ще довго стояли, обійнявшись.

Попереду були аналізи.

Перший візит до лікаря.

Перший знімок.

Нові переживання.

І багато невідомого.

Але в той вечір вони знали лише одне.

Їхнє життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

І саме цього вони чекали всім серцем.