Глава 72. Незвичний ранок

За вікном майже безперервно шелестіло жовте листя, а ранкове повітря стало прохолодним.

Єва прокинулася ще до будильника.

Вона заплющила очі, намагаючись заснути знову.

Та щось було не так.

У шлунку з'явилося дивне відчуття.

Вона повільно сіла на ліжку.

— Єво? — сонно промовив Дем'ян. — Що сталося?

— Не знаю...

Вона приклала долоню до чола.

— Мені трохи недобре.

Дем'ян одразу прокинувся.

— Температура?

Він торкнувся її лоба.

— Наче немає.

— Мабуть, щось не те з'їла.

Він уважно подивився на неї.

— Може, залишишся сьогодні вдома?

Єва похитала головою.

— Сьогодні важлива зустріч.

Не можу.

— Якщо стане гірше — одразу телефонуй мені.

— Обіцяю.

До обіду їй стало трохи легше.

Вона навіть подумала, що ранкове нездужання минуло.

Та коли колега принесла до кабінету свіжозварену каву, Єва раптом відчула різкий запах.

Її миттєво занудило.

Вона швидко відчинила вікно.

— Усе гаразд? — стурбовано запитала Олена.

— Так...

Напевно.

Просто сьогодні організм якийсь дивний.

Олена уважно подивилася на неї.

— Ти останнім часом дуже втомлена.

Може, варто взяти кілька вихідних?

— Можливо.

Увечері Дем'ян помітив, що дружина майже не торкнулася вечері.

— Ти ж любиш запечену рибу.

Єва винувато усміхнулася.

— Сьогодні не можу навіть дивитися на неї.

Він відклав виделку.

— Їдемо до лікаря.

— Дем'яне...

— Не сперечайся.

Ти цілий день почуваєшся погано.

Я хвилююся.

Вона лагідно взяла його за руку.

— Добре.

Але спочатку поспостерігаємо день-два.

Якщо не мине — обов'язково підемо.

Він неохоче погодився.

— Домовилися.

Але лише день-два.

Пізно ввечері Єва стояла на балконі, загорнувшись у теплий плед.

Вона згадувала весь день.

Нудота.

Дивна втома.

Незвична реакція на запахи.

І раптом...

У голові промайнула думка.

Настільки несподівана, що вона навіть затамувала подих.

«Ні...»

Вона швидко почала рахувати дні.

Її серце забилося швидше.

«Невже?..»

За спиною тихо відчинилися двері.

Дем'ян обійняв її.

— Про що задумалася?

Єва швидко усміхнулася.

— Та ні про що.

Вона ще не була впевнена.

Не хотіла даремно хвилювати ні його, ні себе.

Спочатку потрібно було переконатися.

Але вперше за весь день у її серці з'явилася не тривога.

А несмілива, тепла надія.

Надія, яка вже зовсім скоро могла перетворитися на найбільше щастя в їхньому житті.