Глава 69. Перші коробки

Єва ще кілька разів перечитала договір, перш ніж поставити підпис.

Дем'ян усміхнувся.

— Ти вже втретє перевіряєш кожну сторінку.

— А раптом щось пропустимо?

— Саме тому я спокійний.

Бо знаю, що ти нічого не пропустиш.

Вона з усмішкою поставила останній підпис.

Менеджер простягнув їм ключі.

— Вітаю! Тепер це ваш дім.

Єва обережно взяла невелику зв'язку ключів.

На мить її очі заблищали.

— Не віриться...

Дем'ян ніжно обійняв її за плечі.

— Мені теж.

Того ж вечора вони вперше приїхали до нової квартири вже як її власники.

У кімнатах ще було порожньо.

Кожен крок луною відбивався від стін.

Єва повільно пройшла до великого вікна.

— Тут так тихо...

— Незабаром буде зовсім інакше.

— Чому?

— Бо ти співатимеш, поки готуватимеш вечерю.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Я співаю?

— Думаєш, я не помічав?

Єва засоромилася.

— Це зовсім тихенько.

— Але дуже гарно.

Вона легенько штовхнула його в плече.

— Підслуховувати негарно.

— Я не підслуховував.

Я жив із тобою.

Наступні вихідні вони присвятили переїзду.

Квартира швидко наповнилася коробками.

На кожній Єва акуратно писала:

«Кухня.»

«Книги.»

«Посуд.»

«Вітальня.»

Дем'ян ніс уже четверту коробку, коли невдоволено пробурмотів:

— У нас точно не бібліотека?

Єва невинно кліпнула очима.

— А що?

— Звідки стільки книжок?

— Це ще не всі.

Він завмер.

— Тобто є ще?

— Звичайно.

— Мені здається, доведеться купувати ще одну шафу.

— А я тобі про це казала.

Вони обоє засміялися.

У розпал переїзду до них приїхали Андрій і Софія.

— Ми привезли підкріплення! — голосно повідомив Андрій.

— І піцу, — додала Софія.

— Ви наші рятівники, — усміхнулася Єва.

За годину коробок стало значно менше.

Щоправда, Андрій встиг переплутати коробки.

— Чому каструлі лежать у спальні? — здивувалася Єва.

— Це дизайнерське рішення, — абсолютно серйозно відповів він.

— А чашки у ванній?

— Сучасне мистецтво.

Дем'ян похитав головою.

— Добре, що ти не займаєшся переїздами професійно.

Усі дружно розсміялися.

Пізно ввечері квартира майже спорожніла від коробок.

Залишилися лише найнеобхідніші речі.

У вітальні стояли два кухлі з чаєм.

І коробка з написом «Відкрити останньою».

— Що там? — запитав Дем'ян.

Єва загадково усміхнулася.

— Відкривай.

Він повільно підняв кришку.

Усередині лежали фотографії.

Їхнє перше спільне фото.

Квиток із першого походу в кіно.

Засушена маленька квітка, яку Дем'ян колись подарував Єві без жодного приводу.

І невелика записка.

Він розгорнув її.

«Неважливо, скільки разів ми змінюватимемо адресу.

Мій дім завжди там, де ти.

Люблю.

Єва.»

Дем'ян кілька секунд мовчав.

Потім підійшов до дружини й міцно обійняв її.

— Це найцінніша коробка з усіх.

Єва усміхнулася.

— Я знала, що ти це скажеш.

Вони сіли просто на підлогу посеред майже порожньої вітальні.

Навколо ще панував безлад.

Попереду чекали дні розпакування, покупки меблів і облаштування.

Але вони були щасливі.

Бо кожна коробка, кожна фотографія і кожна дрібниця поступово перетворювали нову квартиру не просто на житло.

А на справжній дім.