Глава 67. Новий дім

Дорогою додому вони майже не розмовляли.

Не тому, що не було про що говорити.

Навпаки.

Кожен думав про те, як важливо іноді зупинятися.

Коли автомобіль заїхав у двір, Єва подивилася на будинок.

— Я люблю нашу квартиру.

Дем'ян усміхнувся.

— Але?

— Але останнім часом я все частіше думаю...

Вона трохи ніяковіла.

— Нам колись стане тут тісно.

Він вимкнув двигун і повернувся до неї.

— Через дітей?

Єва тихо кивнула.

— Не зараз.

Просто... колись.

Дем'ян кілька секунд мовчав.

— Знаєш, я теж про це думав.

— Справді?

— Уже кілька місяців.

Єва здивовано подивилася на нього.

— І мовчав?

— Хотів, щоб це бажання з'явилося в нас обох.

Вона ніжно взяла його за руку.

— Схоже, так і сталося.

Наступного тижня після роботи Дем'ян несподівано змінив маршрут.

— Ми не додому?

— Ні.

— А куди?

— Подивитися дещо.

Через двадцять хвилин вони зупинилися біля нового житлового комплексу.

Єва здивовано подивилася на нього.

— Ти жартуєш?

Він похитав головою.

— Ходімо.

Менеджер показав їм кілька квартир.

Перші дві були гарними.

Світлими.

Але нічим особливим не запам'яталися.

Потім вони зайшли до третьої.

Велика кухня-вітальня.

Світлі кімнати.

Просторий балкон.

А з вікон відкривався краєвид на парк.

Єва повільно підійшла до вікна.

Діти бігали алеями.

Хтось катався на велосипеді.

Молоді батьки гуляли з візочками.

Вона навіть не помітила, як усміхнулася.

— Бачу, тобі подобається, — тихо сказав Дем'ян.

— Дуже.

Вона озирнулася.

— Тут так... затишно.

Він підійшов ближче.

— Я теж це відчув.

Повертаючись додому, вони мовчали.

Кожен думав про своє.

Нарешті Єва заговорила.

— А якщо ми поспішаємо?

— З чим?

— З новою квартирою.

Дем'ян похитав головою.

— Ми ж не купуємо її завтра.

Ми лише дозволяємо собі мріяти.

Єва усміхнулася.

— Коли ти навчився так гарно говорити?

— Після знайомства з однією дівчиною.

Вона засміялася.

— Треба буде їй подякувати.

Увечері вони сиділи на підлозі у своїй квартирі.

Перед ними лежав блокнот.

— То що ми хочемо в нашому майбутньому домі? — запитав Дем'ян.

Єва замислилася.

— Велику бібліотеку.

— Записав.

— Простору кухню.

— Є.

— Балкон із квітами.

— Обов'язково.

— І...

Вона трохи помовчала.

— Дитячу кімнату.

Дем'ян підвів на неї очі.

У його погляді було стільки тепла, що Єва відчула, як серце забилося швидше.

Він нічого не сказав.

Лише простягнув руку.

Вона одразу вклала свою долоню в його.

Попереду було ще багато планів.

Багато мрій.

І жодної впевненості, коли саме вони здійсняться.

Але вони вже навчилися головному.

Найміцніші сім'ї будуються не лише з цегли чи бетону.

Вони будуються зі спільних мрій, які двоє людей одного дня вирішують втілити в життя.