Глава 65. Перший конфлікт

Життя поступово набуло свого ритму.

Зранку вони разом снідали.

Потім їхали до офісу.

Увечері поверталися додому, готували вечерю або замовляли їжу, дивилися фільм чи просто розмовляли перед сном.

Єва все частіше ловила себе на думці, що саме про таке життя вона завжди мріяла.

Спокійне.

Тепле.

Поруч із коханою людиною.

Одного вечора Дем'ян затримувався на роботі.

— Я скоро буду, — написав він.

Єва усміхнулася й почала готувати вечерю.

Минуло пів години.

Потім година.

Телефон мовчав.

Вона кілька разів брала його до рук, але щоразу відкладала.

«Не буду заважати. Мабуть, важлива зустріч.»

Минуло ще сорок хвилин.

Страва вже давно охолола.

Єва знову подивилася на годинник.

Дев'ята вечора.

Усередині з'явилося дивне хвилювання.

Вона набрала його номер.

«Абонент розмовляє.»

— Добре... зачекаю.

Ще через двадцять хвилин двері квартири відчинилися.

— Привіт, — усміхнувся Дем'ян, знімаючи піджак.

Та усмішка зникла, щойно він побачив обличчя дружини.

— Щось сталося?

Єва схрестила руки.

— Ні.

— Точно?

— Абсолютно.

Він знав її достатньо добре.

Це «абсолютно» означало протилежне.

— Єво...

— Ти сказав, що скоро будеш.

— Так.

— А прийшов майже через дві години.

— Переговори затягнулися.

— Можна було написати.

Дем'ян мовчав.

Вона мала рацію.

— Телефон був на беззвучному...

— Але ж ти відповів комусь, коли я телефонувала.

Він важко видихнув.

— Це був клієнт.

— А мені не знайшлося навіть десяти секунд?

У квартирі запанувала тиша.

Єва сама не очікувала, що ці слова прозвучать настільки болісно.

Дем'ян повільно підійшов ближче.

— Ти образилася не через запізнення.

Вона мовчала.

— А через те, що хвилювалася.

Єва опустила очі.

— Так.

Мені було страшно.

Я не знала, що сталося.

Ти не відповідав.

Я вже почала придумувати найгірше.

Дем'ян обережно взяв її за руки.

— Пробач.

Справді.

Я навіть не подумав, що ти будеш так хвилюватися.

— Бо раніше ніхто не чекав тебе вдома?

Він сумно усміхнувся.

— Напевно...

— А тепер чекає.

І я не хочу гадати, чи все з тобою добре.

Дем'ян притягнув її до себе.

— Обіцяю.

Більше такого не повториться.

Навіть якщо матиму лише хвилину — я напишу тобі.

Єва мовчала кілька секунд.

Потім міцно обійняла його.

— Я теж перепрошую.

Не хотіла зустрічати тебе з докорами.

Просто дуже злякалася.

Він поцілував її в чоло.

— Знаєш...

— Що?

— Це наш перший сімейний конфлікт.

Єва усміхнулася.

— Сподіваюся, останній.

— Ні.

Вона здивовано підняла голову.

— Ми ще будемо сперечатися.

І не раз.

Але я хочу, щоб після кожної сварки ми пам'ятали одне.

— Що саме?

— Ми не вороги.

Ми завжди по один бік.

Проти проблеми.

А не одне проти одного.

Єва відчула, як усередині стало тепло.

Саме так вона й уявляла справжню сім'ю.

Не без сварок.

А з умінням знаходити дорогу назад одне до одного.

Того вечора вони вечеряли вже холодною пастою.

І обоє сміялися з того, як легко можна зіпсувати настрій одним повідомленням, яке так і не було відправлене.