Глава 59. День, на який вони чекали

Єва прокинулася ще до того, як задзвонив будильник.

Кілька секунд вона просто лежала, дивлячись у стелю.

«Сьогодні...»

Серце почало битися швидше.

«Сьогодні я виходжу заміж.»

У двері тихенько постукали.

— Доню, ти вже не спиш? — почувся голос Оксани.

— Заходь, мамо.

Оксана зайшла до кімнати з двома чашками кави.

Вона уважно подивилася на доньку.

— Хвилюєшся?

Єва усміхнулася.

— Дуже.

Мама сіла поруч із нею.

— Знаєш, коли я виходила заміж, мені теж було страшно.

— Справді?

— Так.

Бо це новий етап життя.

І це нормально.

Вона лагідно поправила пасмо волосся доньки.

— Але коли ти побачиш Дем'яна, усе хвилювання зникне.

Єва міцно обійняла маму.

— Дякую... За все.

Оксана не змогла стримати сліз.

— Будь щаслива, доню.

Це все, про що я мрію.

У цей самий час Дем'ян стояв біля вікна у своїй квартирі.

Він уже був одягнений у темно-синій костюм.

Андрій зайшов до кімнати з двома чашками кави.

— Наречений готовий?

Дем'ян усміхнувся.

— Майже.

— Не думав, що колись побачу тебе таким схвильованим.

— Я й сам не думав.

Андрій поклав руку йому на плече.

— Ти знайшов свою людину.

Не змушуй її довго чекати.

— Не збираюся.

У весільному салоні панувало приємне хвилювання.

Перукарка закінчувала зачіску.

Візажистка зробила останній штрих.

Олена допомогла Єві одягнути сукню.

Коли вона підійшла до великого дзеркала, у кімнаті запанувала тиша.

Єва не впізнала себе.

Не через сукню.

Не через зачіску.

А тому, що в її очах світилися щастя й спокій.

— Ти неймовірна, — прошепотіла Олена.

— Дем'ян точно забуде, що хотів сказати біля вівтаря, — засміялася Софія.

Усі троє розсміялися.

Напруга трохи відступила.

Гості вже чекали.

Лунала тиха музика.

Дем'ян стояв поруч із Андрієм, але майже нічого не чув.

Його погляд був прикутий до доріжки, якою мала з'явитися Єва.

І ось двері відчинилися.

Вона зробила перший крок.

Потім другий.

Дем'ян затамував подих.

Усе навколо ніби перестало існувати.

Була лише вона.

Його Єва.

Найкрасивіша жінка, яку він коли-небудь бачив.

Єва теж дивилася тільки на нього.

І, зустрівшись із його поглядом, зрозуміла, що мама мала рацію.

Усе хвилювання зникло.

Залишилося лише кохання.

Вона підійшла до Дем'яна.

Він ледь чутно прошепотів:

— Ти прекрасна.

Єва усміхнулася.

— А ти запізнився зі словами.

— Чому?

— Бо я закохалася в тебе ще тоді, коли ти був просто дуже суворим керівником.

Він тихо засміявся.

— Тоді я щасливий, що зміг це виправити.

Ведуча церемонії запросила їх стати поруч.

Попереду були найважливіші слова їхнього життя.

Слова, після яких вони вже ніколи не будуть просто Дем'яном і Євою.

Вони стануть сім'єю.