Глава 58. Переддень

Здавалося, час раптом прискорився.

Кожен день був розписаний похвилинно.

Декоратори телефонували по кілька разів на день.

Флорист просив підтвердити композиції.

Ведучий надсилав сценарій.

А Єва щоранку прокидалася з думкою:

«Ще трохи — і я стану дружиною Дем'яна».

Від цієї думки ставало і радісно, і трохи страшно.

— Ти втомилася, — сказав Дем'ян, коли вони ввечері вийшли з офісу.

— Трохи.

— Трохи?

Вона усміхнулася.

— Добре. Дуже.

Він забрав із її рук теку з документами.

— Сьогодні жодної роботи.

— Але мені ще треба...

— Нічого не треба.

Сьогодні ти відпочиваєш.

— Це наказ директора?

— Це прохання нареченого.

Єва засміялася.

— Добре.

Здаюся.

Вони поїхали за місто.

Не до ресторану.

Не до торгового центру.

А туди, де можна було просто побути вдвох.

На невеликому пагорбі, звідки відкривався краєвид на вечірнє місто.

Вони сиділи на пледі, пили гарячий чай із термоса й мовчки дивилися на вогні.

— Пам'ятаєш нашу першу зустріч? — запитав Дем'ян.

Єва засміялася.

— Звичайно.

Я тоді була впевнена, що ти найсуворіший керівник у світі.

— А я подумав, що ти не протримаєшся й тижня.

Вона обурено подивилася на нього.

— Серйозно?

— Серйозно.

— Отже, ти мене недооцінив.

— Дуже.

Він усміхнувся.

— І ніколи ще не радів своїй помилці так сильно.

Єва поклала голову йому на плече.

— А я рада, що не звільнилася після першого робочого дня.

— Хотіла?

— Дуже.

Вони обоє розсміялися.

— Про що ти мрієш після весілля? — запитав Дем'ян.

Єва замислилася.

— Якщо чесно...

Я мрію про звичайне життя.

Прокидатися поруч із тобою.

Сперечатися, хто готуватиме сніданок.

Разом дивитися фільми.

Їздити до мами на вихідні.

Створити дім, у який завжди хочеться повертатися.

Дем'ян уважно слухав кожне слово.

— А ти?

Він не замислювався.

— Про те саме.

І ще...

Вона підняла голову.

— Колись я хочу почути, як наші діти сміються в цьому домі.

Єва відчула, як серце завмерло.

Вона ніколи не думала, що він так легко говоритиме про сім'ю.

— Думаєш... ми будемо хорошими батьками?

Він ніжно торкнувся її долоні.

— Не знаю.

Але точно знаю, що будемо дуже старатися.

Єва усміхнулася крізь сльози.

— Цього вже достатньо.

Коли вони поверталися додому, почався легкий літній дощ.

Дем'ян зупинив автомобіль біля її будинку.

Вони ще кілька хвилин сиділи мовчки.

— За тиждень усе зміниться, — тихо сказала Єва.

— Так.

— Страшно?

Він чесно кивнув.

— Трохи.

— Мені теж.

Дем'ян усміхнувся.

— Напевно, це нормально.

Вона переплела свої пальці з його.

— Головне, що ми боїмося не окремо.

А разом.

Він поцілував її в чоло.

— До завтра, майбутня дружино.

— До завтра, майбутній чоловіче.

Вона вийшла з автомобіля й озирнулася.

Дем'ян усе ще дивився їй услід.

І обоє відчували однакове хвилювання.

Попереду був день, про який вони мріяли.

День, що мав назавжди поєднати два серця в одну сім'ю.