Глава 57. Лист із минулого

Підготовка до весілля набирала обертів.

Щодня з'являлися нові справи: потрібно було затвердити меню, обрати музику для першого танцю, домовитися з декоратором.

І попри втому, Єва була щасливою.

Одного ранку, зайшовши до свого кабінету, вона помітила на столі білий конверт.

Без марки.

Без адреси.

Лише її ім'я.

Вона здивовано насупилася.

— Дивно...

Обережно відкривши конверт, Єва дістала складений аркуш.

На ньому було лише кілька рядків.

"Не всі люди такі, якими здаються. Поки не пізно — дізнайся правду про чоловіка, за якого збираєшся заміж."

Без підпису.

Без жодних пояснень.

Єва перечитала записку ще раз.

І ще.

У грудях з'явилося неприємне відчуття.

Не страх.

Швидше... нерозуміння.

Через кілька хвилин до кабінету постукали.

— Можна?

Це був Дем'ян.

Побачивши її обличчя, він одразу насторожився.

— Щось сталося?

Єва мовчки простягнула йому записку.

Він уважно прочитав її.

Потім спокійно поклав аркуш на стіл.

— І що ти про це думаєш?

Єва уважно дивилася на нього.

— Не знаю.

Тому й хочу запитати тебе.

Він не відвів погляду.

— Я не знаю, хто це написав.

Але знаю одне.

Мені немає чого від тебе приховувати.

Вона мовчала.

Його спокій не був награним.

Він не виправдовувався.

Не нервував.

Просто говорив правду.

— Ти мені віриш? — тихо запитав він.

Єва зробила крок до нього.

— Так.

Без жодних сумнівів.

Він полегшено видихнув.

— Дякую.

Після обіду Андрій переглянув запис із камер спостереження.

За кілька годин він зайшов до Дем'яна.

— Знайшов дещо.

— Хто?

— На жаль, обличчя майже не видно.

Людина зайшла в офіс у кепці та медичній масці, поклала конверт і швидко пішла.

— Можна впізнати?

— Ні.

Але...

Андрій задумався.

— Мені здається, це не випадкова витівка.

Хтось хотів посіяти між вами недовіру.

Дем'ян кивнув.

— Не вийде.

Увечері вони з Євою сиділи на лавці біля озера.

Саме там, де колись усе почалося.

Єва дістала записку із сумки.

— Знаєш...

— Що?

Вона повільно розірвала аркуш на дрібні шматочки.

Вітер одразу підхопив їх і поніс над водою.

— Я не хочу, щоб якісь анонімні слова були сильнішими за нашу довіру.

Дем'ян усміхнувся.

— Тепер я остаточно переконався, що хочу прожити з тобою все життя.

Вона поклала голову йому на плече.

— А я зрозуміла дещо інше.

— Що саме?

— Любов — це не коли ніколи не виникають сумніви.

Любов — це коли ти знаєш, кому повіриш насамперед.

Дем'ян ніжно поцілував її в скроню.

До весілля залишалося трохи більше двох тижнів.

І тепер вони були ще сильнішими.

Бо довіра, яку вони так довго будували, витримала своє перше справжнє випробування.