Глава 52. Відповідь

Дем'ян усе ще не дав остаточної відповіді раді директорів.

Хоча всі чекали саме на неї.

Єва це відчувала.

Він став задумливішим.

Частіше мовчав.

Кілька разів вона помічала, як він дивиться у вікно, ніби намагається знайти там правильне рішення.

У четвер увечері вони знову зустрілися після роботи.

Цього разу не поїхали до парку.

Просто гуляли містом.

Без певного маршруту.

— Я дещо зрозуміла, — несподівано сказала Єва.

— Що саме?

— Я весь час думала лише про те, що буде з нами.

Але майже не думала про тебе.

Дем'ян уважно подивився на неї.

— Ти завжди думаєш про мене.

Вона похитала головою.

— Не так.

Я боялася втратити тебе.

А мала б боятися, що ти втратиш себе.

Він усміхнувся.

— І до якого висновку ти прийшла?

Єва зупинилася.

— Якщо твоє серце каже їхати — їдь.

Я поїду з тобою.

Якщо каже залишитися — залишимося.

Але це має бути твоє бажання.

Не жертва заради мене.

Дем'ян мовчав.

Він дивився на неї так, ніби бачив уперше.

Саме ці слова остаточно розвіяли його сумніви.

Наступного ранку він зайшов до зали засідань.

Усі члени ради директорів уже чекали.

— Ми готові вислухати ваше рішення, — сказав голова.

Дем'ян підвівся.

— Дякую за довіру.

Для мене велика честь отримати таку пропозицію.

Він зробив коротку паузу.

— Але я змушений відмовитися.

У залі запанувала тиша.

— Можна дізнатися причину?

Дем'ян усміхнувся.

— Колись я був упевнений, що кар'єра — це найголовніше.

Сьогодні я знаю, що можна побудувати успішну компанію.

Можна отримати будь-яку посаду.

Але набагато важче зустріти людину, з якою хочеш прожити все життя.

Я вже знайшов таку людину.

І не хочу втратити її.

Голова ради кілька секунд мовчав.

Потім усміхнувся.

— Це дуже несподівана відповідь.

Але... чесна.

Він простягнув Дем'янові руку.

— Тоді відкривайте новий відділ тут.

Думаю, це буде не менш успішний проєкт.

Коли Дем'ян повернувся до офісу, Єва одразу зрозуміла все без слів.

— Ти вже вирішив?

Він мовчки кивнув.

— І?

— Я залишаюся.

Вона відчула, як до очей підступили сльози.

— Через мене?

Він лагідно похитав головою.

— Через нас.

Це велика різниця.

Єва міцно обійняла його.

— Дякую.

— Не дякуй.

Я нічим не пожертвував.

Навпаки.

Я вибрав життя, яке хочу прожити.

Увечері вони знову поїхали до озера.

Саме туди, де відбулося їхнє перше побачення.

Сонце повільно сідало за горизонт.

— Пам'ятаєш, ти тоді сказала, що щастя — це бути поруч із правильною людиною?

— Пам'ятаю.

Дем'ян дістав із кишені маленьку оксамитову коробочку.

Єва завмерла.

— Дем'яне...

Він зробив крок до неї.

І повільно став на одне коліно.

— Ти змінила моє життя.

Навчила мене не лише працювати, а й жити.

Навчила сміятися.

Мріяти.

Любити.

Він відкрив коробочку.

У ній виблискувала витончена каблучка.

— Єво...

Його голос ледь тремтів.

— Ти станеш моєю дружиною?

Єва прикрила долонею губи.

Сльози щастя котилися по її щоках.

Вона навіть не намагалася їх стримати.

Це були саме ті сльози, які людина плаче лише кілька разів у житті.

І відповідь, яку вона збиралася дати, мала назавжди змінити їхні долі.