Глава 50. Не вирішуй за мене

Думки знову й знову поверталися до однієї розмови.

Лондон.

Три роки.

Нове життя.

Вона чудово розуміла, що така пропозиція випадає далеко не кожному.

І водночас боялася навіть уявити, що Дем'ян може поїхати.

«Якщо він відмовиться через мене...»

«Чи зможу я колись пробачити собі це?»

Наступного дня вони зустрілися після роботи.

Дем'ян одразу помітив, що вона надто мовчазна.

— Ти майже нічого не говориш.

Єва усміхнулася, але усмішка вийшла натягнутою.

— Просто думаю.

— Про Лондон?

Вона кивнула.

Кілька хвилин вони мовчки йшли парком.

Потім Єва зупинилася.

— Я хочу, щоб ти погодився.

Дем'ян завмер.

— Що?

— Це твоя мрія.

Твоя кар'єра.

Ти стільки років працював заради таких можливостей.

— Єво...

— Послухай мене.

Вона дивилася йому просто в очі.

— Я не хочу, щоб одного дня ти пошкодував через мене.

Він уважно слухав, не перебиваючи.

— Якщо ти відмовишся тільки тому, що я тут...

Вона глибоко вдихнула.

— Це буде неправильно.

Дем'ян повільно похитав головою.

— А тепер послухай мене.

Він узяв її за руки.

— Не вирішуй за мене.

Єва опустила очі.

— Але...

— Ніяких "але".

Його голос був спокійним.

— Так, це велика можливість.

Але вперше в житті я зрозумів, що кар'єра — не єдине, що має значення.

Вона мовчала.

— Раніше я жив роботою.

Тепер я живу ще й тим, що знаю: ввечері зустріну тебе.

Почую, як ти смієшся.

Побачу, як ти закочуєш очі, коли я занадто серйозний.

Єва тихо засміялася крізь сльози.

— Не смійся.

— Не можу.

— Я говорю серйозно.

— Я знаю.

Вона обережно торкнулася його щоки.

— І саме тому мені так страшно.

Вони сіли на лавку.

Навколо шуміли дерева.

Десь неподалік гралися діти.

Життя тривало.

Наче не помічало, що для двох людей зараз вирішується майбутнє.

— А якщо... — тихо почала Єва.

— Що?

— А якщо поїхати разом?

Дем'ян здивовано подивився на неї.

— Ти серйозно?

Вона кивнула.

— Я ніколи не думала про життя за кордоном.

Але якщо ми справді будуємо спільне майбутнє...

То чому б хоча б не розглянути цей варіант?

Він кілька секунд мовчав.

Потім усміхнувся.

— Знаєш, що мені подобається в тобі найбільше?

— Що?

— Ти не шукаєш причини, чому щось неможливо.

Ти шукаєш спосіб, як це зробити.

Єва легенько знизала плечима.

— Просто я більше не хочу втрачати час.

Дем'ян обійняв її.

— Тоді давай пообіцяємо одне одному.

— Що саме?

— Що будь-яке рішення ми прийматимемо разом.

Не через страх.

Не через почуття провини.

А тому, що це буде правильно для нас обох.

Єва міцніше притулилася до нього.

— Обіцяю.

І вперше після новини про Лондон вони обоє відчули, що вихід існує.

Потрібно лише знайти його.

І зробити це — разом.