Глава 49. Пропозиція, від якої важко відмовитись

Життя поступово входило в новий ритм.

На роботі все залишалося професійно.

Поза офісом вони вже не приховували своїх почуттів від найближчих людей.

Мама Єви тепло прийняла Дем'яна.

Андрій лише задоволено усміхався, дивлячись на них.

— Я ж казав, що ви все одно будете разом.

— Не дуже пишайся собою, — усміхнувся Дем'ян.

— Чому?

— Бо тепер ти будеш нагадувати про це все життя.

Усі засміялися.

Одного ранку до офісу приїхали представники міжнародної компанії.

Переговори тривали понад три години.

Єва уважно занотовувала кожну деталь.

Наприкінці зустрічі один із гостей звернувся до неї англійською.

Вона впевнено відповіла.

Потім ще раз.

І ще.

Коли двері переговорної зачинилися, Дем'ян уважно подивився на неї.

— Чому ти ніколи не казала, що так добре володієш англійською?

Єва здивувалася.

— Не було нагоди.

— Це не просто "добре".

Вона зніяковіла.

— В університеті я навіть думала працювати перекладачкою.

— Ти приховала від мене ще один талант.

— Я не приховувала.

Просто ніхто не запитував.

Дем'ян лише похитав головою.

І вкотре подумав, що ця дівчина не перестає його дивувати.

Увечері він отримав телефонний дзвінок.

Розмова тривала недовго.

Та після неї Дем'ян довго сидів, дивлячись у вікно.

Наступного ранку він покликав Єву до кабінету.

— Присядь.

Вона одразу зрозуміла, що справа серйозна.

— Щось сталося?

Він поклав перед нею папку.

— Учора мені запропонували відкрити нову філію компанії.

Єва усміхнулася.

— Це ж чудова новина!

— Не поспішай.

Вона уважно подивилася на нього.

— Де?

— У Лондоні.

Усмішка повільно зникла з її обличчя.

— На який термін?

— Мінімум три роки.

У кабінеті запанувала тиша.

Єва дивилася на документи, але не бачила жодного слова.

Три роки.

Інша країна.

Інше життя.

— Ти... погодишся?

Дем'ян чесно відповів:

— Не знаю.

— Це ж величезний шанс.

— Так.

— Про таке багато хто мріє.

Він підвівся.

Повільно підійшов до вікна.

— Раніше я погодився б, навіть не думаючи.

— А зараз?

Він повернувся до неї.

— А зараз у мене є причина залишитися.

Єва відчула, як серце стислося.

Вона знала, що цією причиною була вона.

І саме тому їй стало ще важче.

— Дем'яне...

— Не відповідай зараз.

Він підійшов ближче.

— Я ще нічого не вирішив.

Але хочу, щоб ти знала про це першою.

Бо тепер жодне важливе рішення я не хочу приймати без тебе.

Єва мовчки кивнула.

Вона пишалася ним.

Пишалася тим, що йому довірили такий проєкт.

Але вперше в житті зрозуміла, що іноді щастя може приносити не лише радість.

Іноді воно ставить перед вибором, який розриває серце.

Попереду на них чекала розмова, після якої жоден із них уже не зможе залишитися таким, як раніше.