Глава 48. Крок на зустріч

Не тому, що не було про що.

Навпаки.

Слів було надто багато.

І кожне з них могло змінити їхнє життя.

Єва дивилася у вікно, спостерігаючи, як за склом змінюються міста й поля.

— Про що думаєш? — тихо запитав Дем'ян.

Вона усміхнулася.

— Про нас.

Він на мить відвів погляд від дороги.

— І до чого додумалася?

— Що я не хочу ховатися.

Його серце пропустило удар.

— Справді?

— Так.

Вона повернулася до нього.

— Я не соромлюся того, що кохаю тебе.

І не хочу робити вигляд, що ми чужі люди.

Дем'ян усміхнувся.

Так щиро, що Єва зрозуміла — саме ці слова він і хотів почути.

Повернувшись до міста, вони домовилися зустрітися ввечері.

Не як керівник і помічниця.

А як двоє людей, яким потрібно ухвалити важливе рішення.

Дем'ян приїхав до неї рівно о сьомій.

Вони пішли до невеликого парку неподалік її будинку.

Там було тихо.

Лише шуміло листя дерев і лунав дитячий сміх із майданчика.

— Я багато думав, — почав Дем'ян.

— Я теж.

— Якщо ми хочемо будувати майбутнє разом, усе має бути чесно.

Єва мовчки слухала.

— Тому я прийняв рішення.

Вона завмерла.

— Я знайду собі нового особистого помічника.

Єва здивовано подивилася на нього.

— Що?

— Ти перейдеш працювати керівницею нового відділу, який ми планували відкривати восени.

— Але його ще навіть немає.

— Буде.

— Дем'яне...

— Ні, послухай.

Він лагідно взяв її за руки.

— Ти давно довела, що заслуговуєш на підвищення.

Не тому, що ми разом.

А тому, що ти найкраща працівниця, яку я коли-небудь зустрічав.

Єва відчула, як до очей підступили сльози.

— Але люди скажуть...

— Люди завжди щось говоритимуть.

Важливо лише одне.

Щоб ми самі знали правду.

Вона мовчала.

Усередині боролися страх і щастя.

— Я не хочу, щоб через мене хтось сумнівався у твоїх здібностях, — тихо продовжив Дем'ян.

— І я цього не хочу.

— Тому рішення про твоє підвищення затвердить рада директорів.

Не я один.

Усе буде чесно.

Єва кивнула.

— Це... правильно.

Він усміхнувся.

— Я знав, що ти так скажеш.

Вони ще довго гуляли парком.

Говорили про роботу.

Про маму Єви.

Про дитячі спогади.

Про подорожі, які колись хотіли здійснити.

— А куди ти мрієш поїхати найбільше? — запитав Дем'ян.

— До Ісландії.

— Неочікувано.

— Хочу побачити північне сяйво.

А ти?

Він не замислювався ні секунди.

— Будь-куди.

Якщо поруч будеш ти.

Єва засміялася й легенько штовхнула його плечем.

— Це було дуже романтично.

— Я знаю.

— І трохи банально.

— Можливо.

Він усміхнувся.

— Але щиро.

Вона стала навшпиньки й швидко поцілувала його.

— За щирість.

Дем'ян обійняв її, відчуваючи, що вперше за багато років дивиться в майбутнє без страху.

Вони ще не знали, що попереду на них чекатиме нове випробування.

Не через ревнощі.

Не через роботу.

А через рішення, яке одного дня змусить кожного з них обрати між кар'єрою та мрією.

І саме цей вибір покаже, наскільки сильним стало їхнє кохання.