Глава 45. Перший ранок без страху

Не між ними.

У них самих.

Дем'ян більше не боявся своїх почуттів.

Єва більше не сумнівалася в його щирості.

Вперше за довгий час вони обоє прокинулися з усмішкою.

Понеділок розпочався незвично жваво.

Олена ще зранку принесла до приймальні великий букет квітів.

— Це кому? — здивувалася Єва.

— Не знаю. Кур'єр сказав лише передати особисто тобі.

Єва відкрила конверт.

Усередині лежала маленька листівка.

"Дякую за те, що змінила моє життя. Гарного дня."

Без підпису.

Вона тихо усміхнулася.

Підпис був зайвим.

Вона й так знала, хто це.

— Та-а-ак... — протягнула Олена. — Зізнавайся.

— У чому?

— У тебе хтось з'явився?

Єва відчула, як щоки вкрилися рум'янцем.

— Ні... Просто...

У цей момент двері кабінету відчинилися.

— Єво, зайди, будь ласка.

Вона швидко схопила папку з документами й майже втекла до кабінету.

Олена лише засміялася їй услід.

— Підозріло...

Щойно двері зачинилися, Єва подивилася на Дем'яна.

— Це ти?

Він зробив вигляд, що не розуміє.

— Про що ти?

— Про квіти.

— Які квіти?

Вона схрестила руки на грудях.

— Дем'яне...

Він більше не зміг стримувати усмішку.

— Добре.

Я.

— Чому без підпису?

— Бо не хотів ставити тебе в незручне становище перед колегами.

Єва підійшла ближче.

— Дякую.

— Подобаються?

— Дуже.

Вона тихо додала:

— Але найбільше мені сподобалися слова.

Дем'ян дивився на неї так тепло, що вона ледве стрималася, щоб не обійняти його просто зараз.

На роботі вони домовилися бути обережними.

І обидва дотримувалися цієї обіцянки.

Після обіду до офісу приїхала мама Єви.

Вона вже почувалася значно краще й хотіла особисто подякувати Дем'яну.

— Добрий день.

— Добрий, пані Оксано, — привіталася Олена.

За кілька хвилин Дем'ян вийшов із кабінету.

— Доброго дня.

Оксана тепло усміхнулася.

— Я прийшла сказати вам спасибі.

— Не варто.

— Варто.

Вона похитала головою.

— У тієї ночі ви були поруч із моєю донькою тоді, коли вона найбільше цього потребувала.

Дем'ян на мить подивився на Єву.

— Я просто зробив те, що мав.

Оксана уважно спостерігала за ними.

Потім несподівано сказала:

— Бережіть одне одного.

Єва здивовано подивилася на маму.

— Мамо...

— Що?

Вона лагідно усміхнулася.

— Я вже не в тому віці, щоб не помічати очевидного.

Єва почервоніла ще сильніше.

Дем'ян теж ледь помітно усміхнувся.

Коли Оксана пішла, у кабінеті запанувала тиша.

— Здається, нас викрили, — тихо сказала Єва.

— Схоже на те.

— І що тепер?

Дем'ян підійшов ближче.

— Тепер?

Він лагідно стиснув її руку.

— Тепер я ще більше впевнений, що зустріч із тобою була найкращим, що сталося в моєму житті.

Єва дивилася на нього й відчувала, що щастя може бути таким простим.

Вона ще не знала, що вже зовсім скоро їм доведеться зробити непростий вибір.

Вибір, який змінить не лише їхні стосунки, а й усе їхнє майбутнє.