Глава 34. Благодійний вечір

Від самого ранку телефон Єви майже не замовкав.

Хтось уточнював список гостей.

Хтось повідомляв про зміни в розсадці.

Хтось просив додаткові запрошення.

До шостої вечора вона вже встигла обійти весь банкетний зал кілька разів.

— Єво.

Вона озирнулася.

Дем'ян саме зайшов до зали.

У чорному класичному смокінгу він виглядав так, що кілька працівниць мимоволі провели його поглядом.

— Усе готово? — запитав він.

— Майже.

— "Майже" мене не заспокоює.

Вона ледь усміхнулася.

— За десять хвилин буде готово все.

— Добре.

Він уже хотів піти, але раптом зупинився.

— Ти ще не перевдяглася?

Єва опустила очі на свій офісний костюм.

— Не було часу.

Дем'ян насупився.

— До початку двадцять хвилин.

— Я встигну.

— Іди зараз.

— Але...

— Це наказ.

Вона тихо засміялася.

— Знову?

— Саме зараз — особливо.

Через п'ятнадцять хвилин Єва вийшла з кімнати для персоналу.

На ній була смарагдова сукня, яку вони вибирали разом.

Волосся м'якими хвилями спадало на плечі.

Макіяж був легким, майже непомітним.

Вона зробила кілька кроків залом, переглядаючи список гостей.

І не помітила, що Дем'ян уже дивився на неї.

Він завмер.

Усі звуки навколо ніби зникли.

Вона була красивою й раніше.

Але сьогодні...

Сьогодні вона ніби світилася зсередини.

— Дем'яне?

Голос Андрія повернув його до реальності.

— Ти мене взагалі чуєш?

— Що?

Андрій усміхнувся.

— Я вже хвилину з тобою розмовляю.

Дем'ян мовчки відкашлявся.

— Замислився.

— Бачу.

Андрій перевів погляд на Єву.

Потім знову на Дем'яна.

І лише усміхнувся.

— Дуже замислився.

Перші гості почали прибувати рівно о сьомій.

Єва зустрічала їх разом із координаторами.

Дем'ян спілкувався з партнерами та журналістами.

Попри велику кількість людей, їхні погляди постійно знаходили одне одного.

Коротко.

Майже непомітно.

Наче вони переконувалися, що з іншим усе гаразд.

Під час благодійного аукціону ведучий запросив Дем'яна на сцену.

Він коротко подякував усім за підтримку та кількома словами розповів про мету вечора.

Коли оплески стихли, ведучий усміхнувся.

— Пане Орлов, дозвольте особисте запитання.

У залі стало тихіше.

Дем'ян стримано кивнув.

— Останнім часом у пресі часто з'являються чутки про зміни у вашому особистому житті. Можливо, сьогодні ви нарешті представите свою обраницю?

Єва, яка саме стояла біля сцени, завмерла.

Усі погляди звернулися до Дем'яна.

Він мовчав лише кілька секунд.

Потім спокійно відповів:

— Сьогодні ми зібралися не для того, щоб обговорювати моє особисте життя.

У залі пролунав схвальний сміх.

Ведучий вибачився й швидко повернувся до аукціону.

Але Єва встигла помітити одну деталь.

Перш ніж відповісти, Дем'ян подивився саме на неї.

Лише на мить.

Та цього вистачило, щоб її серце забилося швидше.

Вечір добігав кінця.

Гості поступово розходилися.

Єва допомагала координаторам перевіряти документи, коли почула знайомий голос.

— Потанцюймо.

Вона повільно обернулася.

Перед нею стояв Дем'ян.

— Зараз?

— Уже майже нікого немає.

У центрі залу все ще звучала повільна музика.

Єва нерішуче подивилася навколо.

— Це не дуже доречно...

— Можливо.

Він простягнув їй руку.

— Але сьогодні ти це заслужила.

Вона дивилася на його долоню кілька секунд.

І, не розуміючи чому, вклала в неї свою руку.

Не знаючи, що саме цей танець змінить між ними набагато більше, ніж будь-які слова.