Глава 33. Сукня

Єва майже не відходила від телефону.

То змінювався список гостей.

То затримувалася доставка декорацій.

То ведучий просив уточнити сценарій.

До кінця дня вона відчула, що цифри, списки й імена переплуталися в голові.

— На сьогодні досить.

Голос Дем'яна пролунав зовсім поруч.

Єва здригнулася.

— Я ще не закінчила.

— Закінчиш завтра.

— Але...

— Це не обговорюється.

Вона закрила ноутбук.

— Добре.

Він уважно подивився на неї.

— Ти знову забула про відпочинок.

— Я працювала.

— Саме тому й кажу.

На його губах з'явилася легка усмішка.

— Ходімо.

— Куди?

— Є одна справа.

За двадцять хвилин автомобіль зупинився біля великого торгового центру.

Єва здивовано подивилася на Дем'яна.

— Ми помилилися адресою?

— Ні.

— Тоді що ми тут робимо?

Він вимкнув двигун.

— Тобі потрібна сукня.

Вона кліпнула кілька разів.

— Мені?

— Так.

— Навіщо?

— Благодійний вечір.

Єва розгублено похитала головою.

— У мене є сукня.

— Яка?

— Темно-синя.

— Та, що ти вдягала на співбесіду?

Вона здивовано подивилася на нього.

— Ти пам'ятаєш?

— Пам'ятаю.

Єва тихо зітхнула.

— Вона цілком нормальна.

— Не сумніваюся.

Дем'ян говорив спокійно.

— Але це офіційний вечір. Будуть представники великих компаній, журналісти, партнери.

Вона все ще не розуміла.

— І?

— Я хочу, щоб ти почувалася впевнено.

Єва опустила очі.

— Я не можу дозволити тобі купувати мені сукню.

— Я й не пропонував.

Вона насупилася.

— Тоді навіщо ми тут?

— Ми просто подивимося.

Він ледь усміхнувся.

— А рішення прийматимеш ти.

За годину вони вже були в третьому магазині.

Єва приміряла кілька суконь.

Одна була занадто яскравою.

Інша — надто пишною.

Третя зовсім їй не подобалася.

— Ну? — запитала вона, виходячи з примірочної в простій смарагдовій сукні.

Дем'ян мовчав.

Занадто довго.

— Це означає "жахливо"?

Він повільно похитав головою.

— Ні.

— Тоді що?

Він на мить заплющив очі.

— Це означає... що вона тобі дуже пасує.

Єва відчула, як щоки вкрилися рум'янцем.

— Справді?

— Так.

Вона повернулася до дзеркала.

Сукня була елегантною, стриманою, але дуже жіночною.

І чомусь саме зараз вона вперше подивилася на себе не очима дівчини, яка постійно працює.

А очима жінки.

Коли вони підійшли до каси, Єва дістала банківську картку.

Та продавчиня вже простягнула пакет Дем'яну.

— Перепрошую...

Єва розгублено подивилася на них.

— Уже оплачено.

Вона різко обернулася.

— Дем'яне...

— Не сперечайся.

— Я ж сказала, що не можу...

— Це не подарунок.

— А що тоді?

Він відповів після короткої паузи.

— Витрати компанії.

Єва скептично підняла брову.

— Справді?

— Справді.

— Ти зараз дуже погано брешеш.

Він уперше за вечір щиро засміявся.

— Можливо.

Вона дивилася на нього й розуміла, що сперечатися марно.

— Добре.

Вона тихо усміхнулася.

— Але тоді я теж колись зроблю для тебе щось хороше.

— Домовилися.

Вони вийшли з магазину.

На парковці вже починало сутеніти.

Єва міцно притискала пакет до себе.

А Дем'ян ішов поруч і ловив себе на дивній думці.

Йому було важливо не те, яку сукню вона вдягне.

Йому хотілося лише одного.

Побачити її щасливу усмішку.

І він навіть не здогадувався, що на благодійному вечорі в цій самій сукні йому буде дедалі важче приховувати свої почуття.