Глава 32. Запрошення

Учорашній день закінчився майже опівночі, і вона ледве встигла виспатися.

У приймальні вже пахло свіжою кавою.

— Доброго ранку, — усміхнулася Олена.

— Доброго.

— Як після вчорашнього?

Єва зробила здивований вигляд.

— А що було вчора?

Олена тихо засміялася.

— Ліфт.

Єва ніяково відвела погляд.

— Уже все добре.

— Це видно.

— У сенсі?

— Ти усміхаєшся.

Єва навіть не помітила цього.

Вона справді усміхалася.

— Єво, зайди.

Дем'ян уже переглядав документи.

Він підняв голову й затримав на ній погляд трохи довше, ніж було потрібно.

— Добре спала?

Вона здивувалася.

— Так... А ти?

— Не дуже.

— Через роботу?

Він коротко кивнув.

Насправді він майже всю ніч думав не про роботу.

А про те, як у ліфті Єва довірилася йому без жодного слова.

І це не давало спокою.

— О третій приїжджають організатори благодійного вечора.

— Я підготую переговорну.

— Дякую.

Вона вже хотіла йти, але він раптом додав:

— І... пообідай.

Єва засміялася.

— Знову?

— Знову.

— Добре.

— Я серйозно.

— Я теж.

Вона ледь нахилила голову.

— Але цього разу тільки разом із тобою.

Дем'ян завмер.

— Це ультиматум?

— Саме так.

Він похитав головою.

— Не думав, що моя помічниця така вперта.

— Уже пізно змінювати мене.

— Це точно.

Після обіду до офісу приїхали організатори.

Кілька годин поспіль вони обговорювали оформлення залу, музичну програму та благодійний аукціон.

Наприкінці зустрічі одна з організаторок усміхнулася.

— Залишилося тільки уточнити одну деталь.

— Яку саме? — запитав Дем'ян.

— Хто буде супроводжувати вас на вечорі?

— Перепрошую?

— Для ведучих потрібно знати, з ким ви з'явитеся. Зазвичай керівники приходять із дружинами або нареченими.

У кімнаті запала тиша.

Єва опустила очі на свої записи.

Дем'ян спокійно відповів:

— Я прийду сам.

Організаторка трохи розгубилася.

— Розумію... Просто ми подумали...

— Не варто робити припущень.

Жінка швидко кивнула й перейшла до наступного питання.

Але Єва чомусь відчула легке розчарування.

«Звісно, він прийде сам.»

«Чого ти взагалі очікувала?»

Коли гості поїхали, Дем'ян помітив, що Єва стала мовчазнішою.

— Усе гаразд?

— Так.

— Ти сьогодні дивна.

Вона усміхнулася.

— Просто втомилася.

Він уважно подивився на неї.

Вона брехала.

Не дуже вправно.

Але він вирішив не тиснути.

— Закінчуй на сьогодні.

— А ти?

— Ще попрацюю.

Єва мовчки кивнула й попрямувала до дверей.

— Єво.

Вона обернулася.

— Благодійний вечір буде складним.

— Знаю.

— І мені буде потрібна людина, якій я довіряю.

Вона завмерла.

— Тому... ти будеш поруч зі мною весь вечір. Як моя помічниця.

Усередині ніби щось потепліло.

Він не запросив її як супутницю.

І вона цього не чекала.

Але він сказав значно важливіше.

«Людина, якій я довіряю.»

Саме ці слова вона згадувала дорогою додому.

І навіть не підозрювала, що на благодійному вечорі станеться подія, після якої приховувати їхні почуття стане майже неможливо.