Глава 4. Не помиляйся двічі

Я навколішки збирала аркуші, що розлетілися по всьому кабінету. Найгірше було те, що частина документів перемішалася.

— Допомогти?

Я різко підняла голову.

У дверях стояв Дем'ян.

Його голос був спокійним, але від цього ставало ще страшніше.

— Я... зараз усе зберу.

Він мовчки підійшов, підняв один із аркушів і подивився на нього.

— Це не той договір.

Я завмерла.

— Що?

— Ви переплутали папки.

Серце впало кудись униз.

— Перепрошую... Я все виправлю.

Дем'ян поклав документи на стіл і схрестив руки на грудях.

— Знаєте, чому люди найчастіше помиляються?

Я мовчала.

— Бо починають панікувати.

Його голос залишався рівним.

Без крику.

Без докорів.

І це лякало навіть більше.

— Подивіться на мене.

Я несміливо підняла очі.

— Це ваша перша помилка.

Я кивнула.

— Я не звільняю людей за першу помилку.

Я видихнула.

— Але не люблю, коли одну й ту саму помилку роблять двічі.

Він розвернувся й рушив до дверей.

— У вас п'ять хвилин.

Я встигла.

Коли Дем'ян зайшов до переговорної, усі документи вже лежали на своїх місцях.

Зустріч тривала майже дві години.

Я мовчки занотовувала все, що говорили партнери, подавала потрібні папери й уважно стежила, щоб нічого не пропустити.

Дем'ян говорив упевнено.

Жодного зайвого слова.

Жодної емоції.

Він не підвищував голос, але його слухали всі.

І вперше я зрозуміла, чому його так поважають.

Він не тиснув.

Він переконував.

Після переговорів іноземні партнери потиснули йому руку й залишили кабінет.

Я почала збирати документи.

— Зачекайте.

Я озирнулася.

— Так?

— Кава.

— Перепрошую?

— Ви сьогодні ще не пили кави.

Я здивовано подивилася на нього.

— Звідки ви знаєте?

— Ви тричі позіхнули за останні двадцять хвилин.

Я розгублено всміхнулася.

— Ви за всіма так уважно спостерігаєте?

— Це частина моєї роботи.

На мить між нами запала тиша.

— У їдальні непогана кава, — сказав він уже спокійніше. — У вас є десять хвилин.

— А ви?

— Я не обідаю.

Він узяв теку й попрямував до свого кабінету.

Я дивилася йому вслід, не розуміючи, чому ця коротка розмова здалася мені дивною.

Уперше за весь день він сказав щось не про роботу.

І це зовсім не пасувало образу холодного керівника, який склався в мене в голові.

Я ще не знала, що за цією стриманістю ховається чоловік, якого майже ніхто не знає насправді.