18. Артем

Вона стискає губи й відводить очі, але саме цього вистачає. Ще мить і сльози все-таки зриваються, а в мене всередині щось різко стискається.

Я навіть не думаю, що роблю. Просто підводжуся, притягую її до себе й обіймаю так міцно, ніби можу цим забрати весь її біль.

— Тихо, — кажу вже значно м’якше, проводячи долонею по її волоссю. 

Аліна спочатку напружується, але майже одразу притискається до мене, і цей простий рух вибиває з голови всі думки. Я нахиляюся й торкаюся губами її щоки, потім скроні, ще раз, уже майже несвідомо, заспокоюючи її короткими поцілунками.

Лише через кілька секунд розумію, що це точно не передбачено жодним пунктом нашого контракту.

І найгірше — мені взагалі не хочеться зупинятися…

Аліна все-таки відсторонюється першою. Вона швидко витирає щоки й опускає очі, ніби тепер ніяковіє вже не через сльози, а через те, що кілька секунд тому дозволила мені обіймати себе.

— Дякую, — тихо говорить вона, поправляючи волосся. — Але ти не мав цього робити. Тут же нікого немає, Артеме.

Я не одразу розумію, про що вона, а потім згадую її улюблений пункт нашого контракту. Флірт і дотики можливі тільки тоді, коли треба переконати когось у наших стосунках.

— Мені все одно, був тут хтось чи ні, — відповідаю я, дивлячись на неї. — Ти плакала. Я просто хотів, щоб тобі стало легше.

Аліна піднімає на мене очі й одразу червоніє. Настільки помітно, що я ледве втримуюся від усмішки, а вона, схоже, чудово це бачить і поспіхом відвертається до столу.

— Ми взагалі-то збиралися вечеряти, — нагадує вона, починаючи складати речі. — Якщо ти ще не передумав.

— Не передумав, — відповідаю я, хоча тепер значно більше хочу зрозуміти, хто довів її до сліз. — Але ти так і не сказала, що сталося.

— Нічого такого. Просто невдалий день, — вона кидає на мене короткий погляд, який одразу дає зрозуміти, що більше говорити про це не збирається. — Не хочу псувати вечір.

Я не тисну. Поки що. Але думка про те, що хтось у моїй компанії змусив її плакати, залишається десь усередині й дратує значно сильніше, ніж мала б.

За вечерею Аліна вже майже така, як завжди. Вона сперечається зі мною через вибір ресторану, сміється, коли я нагадую, що за контрактом ми повинні дізнаватися одне про одного, а потім сама ставить мені якісь безглузді питання, щоб перевірити, наскільки добре я запам’ятав її відповіді минулого разу.

Коли підвозжу її додому, вже пізно. Цього разу її мама у вікні не стоїть, і я помічаю це одразу, хоча незрозуміло навіщо взагалі дивлюся туди.

— Дякую за вечерю, — говорить Аліна, коли ми зупиняємося біля під’їзду. — І за те, що сьогодні… ну, не став допитувати мене.

— Я ще можу передумати, — відповідаю я з усмішкою, але вона тільки хитає головою.

Я дивлюся на неї й раптом знову думаю про той поцілунок день тому. І про те, як я цілував її в офісі. 

Аліна теж не поспішає йти. Наші погляди зустрічаються, і цього разу між нами немає ні її мами у вікні, ні батька, ні будь-кого, перед ким треба щось грати….

Я роблю крок ближче й торкаюся пальцями її щоки. Вона не відсторонюється, лише трохи піднімає голову, і в мене всередині все напружується від одного розуміння, що зараз я хочу поцілувати її без жодного виправдання.

Нахиляюся повільно, залишаючи їй достатньо часу відійти. Але Аліна стоїть на місці, її погляд на секунду опускається на мої губи, і між нами залишається зовсім мало відстані.

Телефон дзвонить саме в цей момент….

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!