16. Артем

До обіду я встигаю кілька разів побачити Аліну в коридорі, і щоразу вона поводиться так, наче вчора біля її будинку я максимум потиснув їй руку. Вітається спокійно, говорить зі мною виключно про роботу й навіть не червоніє, хоча я чудово пам’ятаю, як швидко вона втекла після нашого поцілунку.

Мені це чомусь навіть подобається. Особливо тому, що я тепер знаю, що ця її незворушність удавана.

Я саме переглядаю документи, коли секретар повідомляє, що до мене прийшла Каріна. Ім’я на секунду змушує завмерти, хоча ночі з Аліною я вже майже не думав про неї.

— Нехай заходить, — відповідаю я після короткої паузи.

Каріна входить упевнено, але ця її впевненість швидко випаровується, щойно наші погляди зустрічаються. Виглядає так, наче довго готувала цю розмову й тепер не знає, з чого почати.

— Артеме, нам треба поговорити, — каже вона, стискаючи ремінець сумки. — Я знаю, що ти не хочеш мене бачити, але ти неправильно все зрозумів.

— Чоловічі черевики у твоєму передпокої й чоловічий голос із ванної важко зрозуміти неправильно, — відповідаю спокійно, навіть дивуючись, що ця тема вже не викликає в мені тієї злості, яка була того вечора.

— Насправді все складніше, — Каріна робить крок до мене. — Я просто хочу пояснити...

Саме в цей момент у двері стукають, і, не дочекавшись відповіді, всередину заглядає Аліна з папкою в руках.

— Артеме Олександровичу, Марина Петрівна просила передати вам… — вона помічає Каріну й одразу зупиняється. — Вибачте. Я зайду пізніше.

— Не треба, — кажу я швидше, ніж встигаю подумати. — Заходь.

Аліна проходить до столу, кладе переді мною папку й уже збирається піти, коли Каріна переводить на неї зацікавлений погляд.

— Ви колега Артема?

Я дивлюся на Аліну, потім на Каріну, і раптом відповідь дуже легко зривається з моїх губ:

— Вона моя наречена.

Аліна завмирає.

Лише на секунду, але я це бачу. Її пальці сильніше стискають край папки, а очі одразу розширяються. В них видно абсолютно чітке питання: "Що ти що твориш?"

Каріна реагує ще краще.

— Наречена? — перепитує вона так, наче не зрозуміла, що я мав на увазі, наче почула взагалі якесь іноземне слово.

— Так, — підтверджую я вже абсолютно спокійно й підводжуся з-за столу. — Аліна, це Каріна.

За виразом Аліни я бачу, що ввечері на мене чекає окрема розмова про самодіяльність і порушення контракту. Але вона збирається миттєво.

— Дуже приємно, — говорить із такою милою усмішкою, що я ледве стримую свою.

— Взаємно, — Каріна дивиться на неї, потім знову на мене. — Просто я трохи здивована. Ще зовсім недавно ти збирався познайомити з батьком мене.

Аліна повільно повертає голову в мій бік. Оце вже деталь, якої вона не знала.

— Не вийшло, — коротко відповідаю я.

Каріна стискає губи.

— І за кілька днів ти вже заручений?

Ось тепер навіть мені стає цікаво, як ми викрутимося.

Аліна рятує ситуацію першою. Вона спокійно підходить ближче й стає поруч зі мною, хоча в її очах уже обіцянка вбити мене, щойно ми залишимося самі.

— Насправді не за кілька днів, — говорить вона м’яко. — Просто Артем не дуже любить розповідати про особисте життя.

Я повертаю до неї голову й ледь не усміхаюся. Чудово. Вона не просто підхопила нашу легенду, вона зараз ще й прикриває мене нею перед моєю колишньою.

— Саме так, — підтверджую я й кладу руку Аліні на талію.

Її спина миттєво напружується.

Не знаю, чи помічає це Каріна, зате я чудово відчуваю, як Аліна непомітно наступає мені каблуком на носок черевика.

Я ледь стримую вигук.

— Зрозуміло, — Каріна хмикає й дивиться на нас уже зовсім інакше. — Тоді, мабуть, я невчасно.

— Трохи, — відповідає Аліна раніше за мене й мило усміхається.

Оце вже мені подобається значно більше, ніж мало б.

Каріна ще кілька секунд дивиться на мене, ніби чекає, що я її зупиню, але я цього не роблю. Вона коротко прощається й виходить, а двері за нею ще навіть не встигають зачинитися, коли Аліна прибирає мою руку зі своєї талії.

— Наречена? — тихо перепитує вона, повертаючись до мене. — Серйозно?

Я нарешті дозволяю собі усміхнутися.

— Ти ж чудово впоралася.

— Артеме, у нашому контракті окремо написано, що ти не вигадуєш нові подробиці без мого відома.

— Це не нова подробиця. Батько вже вважає тебе моєю майбутньою дружиною.

— А тепер ще й твоя колишня, — Аліна складає руки на грудях. — Хто наступний? Половина Києва?

— Залежить від того, наскільки переконливо ти продовжиш грати.

Вона дивиться на мене кілька секунд, а тоді киває на мою руку.