2 Аліна

Його губи знову торкаються моїх, і я досі не можу повірити, що це відбувається насправді. Артем притискає мене так близько до себе, що я відчуваю кожен його рух, а серце б’ється шалено, наче хоче вирватися з грудей.

Ще сьогодні вранці я бачила його в коридорі компанії. Він пройшов повз із телефоном біля вуха, коротко кивнув мені у відповідь на привітання й, певно, забув про мене за секунду.

А тепер цілує так, що в мене плутаються всі думки.

Його долоня ковзає по моїй спині, і я обіймаю його за шию, дозволяючи собі те, що стільки разів забороняла навіть у фантазіях. Я знаю, чому він сьогодні дивиться на мене інакше, знаю про жінку, яку він застав з іншим, і це мало б змусити мене зупинитися.

Але не змушує.

— Ти знову думаєш про щось, — тихо каже Артем, відриваючись від моїх губ.

— Це погано?

— Зараз так….

Він усміхається й знову мене цілує. І я здаюся, тому що на одну ніч дуже хочеться перестати бути розумною Аліною, яка завжди знає своє місце.

Я закохана в нього давно.

Настільки давно, що вже навчилася жити з цим почуттям, як із чимось абсолютно безнадійним.

Почалося все зовсім не з його зовнішності, грошей чи посади. Артем, певно, взагалі не пам’ятає день, після якого я вперше почала дивитися на нього інакше.

Я тоді працювала в компанії лише третій місяць. Марина Петрівна взяла мене помічницею за дуже скромну зарплату, але для мене навіть це було везінням: нормальна компанія, офіційна робота, можливість нарешті перестати перебиватися випадковими підробітками.

Фінансовий директор Сергій Вікторович помітив мене майже одразу.

Спочатку були компліменти. Потім пропозиції повечеряти, на які я чемно відповідала відмовою, а через кілька тижнів він уже дозволяв собі ставати надто близько, торкатися плеча й говорити, що з моєю зовнішністю дивно сидіти в бухгалтерії за такі гроші.

Я боялася поскаржитися. Людина, яка керує фінансами величезної компанії, і дівчина, яку легко замінити іншою помічницею, — не найскладніше рівняння.

Одного вечора він затримав мене біля ліфта. Став перед дверима, не даючи пройти, і вкотре запропонував поїхати з ним на вечерю, але цього разу вже без особливого бажання почути відмову.

Саме тоді з коридору вийшов Артем.

Я пам’ятаю навіть його погляд. Спочатку на мене, потім на руку Сергія Вікторовича, якою той тримав мене вище ліктя.

— З вами все в порядку? — спокійно запитав Артем мене.

Фінансовий директор одразу відпустив мене й почав щось говорити про робоче питання. Артем вислухав кілька секунд, а тоді абсолютно буденно поцікавився, відколи робочі питання в компанії обговорюють, перекриваючи співробітницям вихід із поверху.

Я думала, мене звільнять уже наступного дня.

Натомість Артем попросив мене йти додому, а вранці Сергія Вікторовича викликали до нього. Після тієї розмови фінансовий директор більше жодного разу навіть на відстань гарматного пострілу до мене не підходив.

Артем не чекав подяки й, зустрівши мене через кілька днів, просто привітався, наче нічого особливого не сталося.

Можливо, для нього й не сталося.

Спочатку я просто захоплювалася ним. Потім чекала випадкових зустрічей у коридорі, знала, коли він приїхав у офіс, за голосом упізнавала його за зачиненими дверима й могла весь день згадувати коротке «доброго ранку», яке для нього не означало нічого.

А одного дня зрозуміла, що безнадійно в нього закохалася.

Безнадійно, бо Артем жив зовсім в іншому світі. Біля нього з’являлися жінки, яких я бачила хіба на фотографіях із дорогих заходів, а я щовечора рахувала гроші до зарплати й думала, чи можу цього місяця дозволити собі нові чоботи.

Тому я не збиралася йому нічого казати.

Його пальці торкаються мого волосся, і я повертаюся в теперішній момент. Артем лежить поруч і дивиться на мене так уважно, що стає ніяково.

— Що? — питаю.

— Ти знову це робила. Втікала в свої думки, хіба ні?

— Я нікуди не тікаю.

— Брешеш.

Я усміхаюся й торкаюся пальцями його щоки. Мені страшенно хочеться запам’ятати його таким домашнім і близьким. 

Сьогодні він просто Артем. І сьогодні він мій, навіть якщо тільки на кілька годин. Від цієї думки стає боляче.

— Ти знову стала сумною, — говорить він.

— Я просто думаю про ранок.

Артем кілька секунд мовчить, і я вже шкодую, що сказала це вголос. Мені не потрібні від нього обіцянки, особливо сьогодні, коли кілька годин тому він збирався привести іншу жінку до батька… Але хоч я того ще й не знаю, але сьогодні все кардинально змінилось. Для всіх нас... Щось, про що я дізнаюсь тільки за пару тижнів, і все ж... 

***

гортай далі, там продовження ------------>