Глава 1. Несподіваний проєкт

Олена стояла перед скляними дверима центрального офісу "Громов Груп". Її рука нерішуче зависла над картридером. Вісім місяців тому вона йшла звідси, пообіцявши собі ніколи не повертатися до цього світу холодного блиску та чоловіка, який уособлював цей блиск.

Тепер вона повернулася. На сьомому місяці вагітності, з великим животом, який було неможливо приховати навіть під вільним кардиганом, і з великою потребою у грошах.

Її запросив помічник Віктора Громова, запевнивши, що Віктор зайнятий і не буде присутній. Це було єдиною умовою, за якої вона погодилася. Їй треба було лише погодити технічне завдання.

Вона зайшла всередину. Хмара запаху дорогого парфуму, полірованого мармуру та стриманого багатства.

— Олена, дуже радий вас бачити, — привітав її помічник, Сергій. — Віктор Олексійович чекає на вас у своєму кабінеті.

Олена різко зупинилася.

— Але... ви ж казали, що його не буде. Я прийшла лише на півгодини, і мені треба забрати сина зі школи.

— На жаль, він щойно повернувся з відрядження і наполіг на особистій зустрічі. Проєкт важливий. Прошу вас, не змушуйте його чекати.

Олена відчула, як її щоки спалахнули. Вона мусила зібрати всю свою гордість, щоб не розвернутися. Заради Іллі та майбутньої дитини вона мусила це зробити.

Вона увійшла до його величезного кабінету. Віктор Громов стояв біля панорамного вікна, дивлячись на Київ, що розкинувся внизу, як іграшкове місто, яким він володіє. Його постать, затягнута у бездоганний сірий костюм, випромінювала таку владну силу, що повітря навколо нього здавалося розрідженим.

— Олено, — його голос був глибоким і сухим, як завжди. Він не поспішав повертатися.

— Вікторе Олексійовичу, я прийшла лише для узгодження концепції, — почала вона, намагаючись, щоб її голос звучав ділово.

Він повільно обернувся. Його погляд ковзнув по її обличчю, її очах, а потім, як удар блискавки, зупинився на її животі.

Тиша в кабінеті стала густою і важкою. Погляд Віктора не виражав нічого, крім шоку та крижаного, аналітичного розуму.

— Сідайте, Олено, — нарешті промовив він. Його голос був тихим, але від цього не менш грізним.

Вона ледве опустилася у шкіряне крісло. Її обличчя було бліде, а серце стукало, як скажене.

— Я бачу, ваше життя… змінилося.

Олена вирішила не виправдовуватися. Вона була тут як професіонал.

— Моє особисте життя не стосується цього проєкту, Вікторе Олексійовичу. Я ознайомилася з вашими вимогами. Ви хочете мінімалізм, сталь і скло. Я пропоную додати тепло через інтеграцію дерева та м'якого світла.

Він підійшов до столу, не відводячи від неї погляду.

— Ви завжди пропонували тепло там, де я бачив ефективність. Це, до речі, одна з причин, чому ви пішли, так?

— Ні. Я пішла, тому що не могла працювати там, де мене не цінують, — вона гордо підняла підборіддя. — Але мені зараз потрібна ця робота. І я виконаю її найкраще.

— Добре. А тепер перейдімо до того, що стосується нашого спільного майбутнього.

Олена здивовано на нього подивилася.

— Я не розумію.

Віктор Громов сперся на стіл, його очі були холодні та пронизливі.

— Я люблю контролювати ситуацію, Олено. Завжди. Я не терплю несподіванок. І я точно знаю, що ця дитина, яку ви виношуєте… моя.

Вона відчула, як земля йде з-під ніг.

— Ви помиляєтеся. Минуло багато часу…

— Не помиляюся, — перебив він, його голос був категоричним. — Я не буду розводити скандали. Але я не залишу свою дитину і… вас у скрутному становищі. У мене є пропозиція. Контракт.

Він простягнув їй папку з логотипом компанії.

— Ви з Іллею переїжджаєте в мій будинок. Я надаю вам фінансову стабільність, медичне обслуговування, освіту для сина, а ви… ви мовчите про батьківство. Це вигідно обом. Це наш бізнес-проєкт на сім'ю. І він має бути ідеально виконаний.

Олена здригнулася. Це було його звичайне ставлення до життя: гроші вирішують усе. Але що робити їй? На одній чаші терезів — її гордість, на іншій — безпека її дітей.

— А що, якщо я не погоджуся? — тихо запитала вона.

— Тоді я почну офіційне встановлення батьківства, і ми обоє пройдемо через пекло, — він відповів без емоцій. — Я нікому не дозволю руйнувати мій контроль. Погоджуйтеся, Олено. Це найкраще для нас усіх.