Розділ 7. Артем

Артем Ковальчук написав у середу о 14:23.

"Соло, привіт. Чув що ти вийшла заміж. Хочу привітати особисто. Може кава?"

Вона прочитала тричі. Перший раз — бо не очікувала. Другий — бо аналізувала. Третій — бо шукала підтекст і знайшла.

"Соло" — він єдиний так її називав і знав це. Написав навмисне.

Вона відклала телефон. Взяла документи. Попрацювала двадцять хвилин. Знову взяла телефон.

Написала: "Добре. Четвер, 13:00, кафе Норд."

Нейтральна територія. Людне місце. Тридцять хвилин максимум.

Потім подумала секунду і Максиму нічого не написала. Не тому що ховала — просто це не стосується контракту. Пункт 9.1: жодних питань про минуле. Минуле — це її справа.

Артем не змінився. В цьому і була проблема.

Він прийшов у тому ж пальті що три роки тому, з тою ж посмішкою що колись здавалась щирою. Красивий — об'єктивно, як факт. Впевнений у собі — суб'єктивно, як звичка.

— Соло. — Він підвівся коли вона підійшла, поцілував у щоку. — Ти добре виглядаєш.
— Дякую, — сказала вона і сіла. — Ти теж.

Вони замовили каву. Він говорив — про роботу, про те що "виріс" як він казав, про якийсь новий проект. Вона слухала і паралельно думала що три роки тому вона слухала так само і теж думала паралельно — і це не було правильно.

— Як він? — спитав Артем нарешті.
— Хто?
— Чоловік. — Він підняв очі. — Дорош, так? Я трохи навів довідки.
— Навіщо?
— Цікавість.
— Артем.
— Добре. — Він поклав чашку. — Я хотів зустрітись не тільки щоб привітати.
— Я знаю.
— Знала що прийдеш?
— Знала що скажеш не тільки заради привітання. Тому думала чи йти.
— Але прийшла.
— Прийшла дати тобі можливість сказати що хочеш сказати. Щоб ти сказав і ми обидва жили далі.

Він подивився на неї. Потім засміявся — тихо, не образливо.

— Ти завжди була найрозумнішою людиною в кімнаті, — сказав він.
— Не завжди. Але часто.
— Я шкодую що ми розійшлись.
— Я знаю.
— Ти не шкодуєш?
— Ні, — сказала вона. Чесно, без жорстокості. — Ми були не тими людьми один для одного. Це не трагедія — це просто факт.
— А він — та людина?

Вона взяла чашку.

Перше що прийшло в голову — відповідь юридична: "Це поза межами нашої розмови." Друге — відповідь захисна: "Це не твоє питання." Третє — щось інше, без слів, просто образ: кухня, два келихи, його рука що ставить чай мовчки в два ночі.

— Ми ще розбираємось, — сказала вона нарешті.
— Це чесна відповідь.
— Я намагаюсь.

Артем кивнув. Допив каву. Встав.

— Я радий що ти виглядаєш добре, Соло. Правда. — Він поклав гроші на стіл — за обох, вона не стала сперечатись. — Він везучий чоловік якщо розуміє це.

Вона нічого не відповіла.

Він пішов. Вона сиділа ще п'ять хвилин — допила каву, дивилась у вікно на вулицю.

*А він — та людина?*

Вона не знала. І це саме по собі було відповіддю на щось.

Максим побачив їх випадково.

Він їхав з об'єкту — звичайний маршрут, та сама вулиця. Зупинився на червоне, подивився праворуч.

Кафе Норд. Велике скляне вікно. Вона сидить навпроти чоловіка — темне пальто, знайоме обличчя. Він піднявся, поцілував її в щоку.

Максим дивився три секунди. Потім загорілось зелене.

Він поїхав.

У машині він слухав як навігатор каже повороти і думав що це не його справа. Пункт 9.1 — жодних питань про минуле. Він підписав. Він дотримується.

Ввечері він прийшов о дев'ятій — пізніше ніж зазвичай. Вона вже була вдома, сиділа з документами на кухні.

— Де був? — спитала вона не підіймаючи голову.
— Об'єкт затримав.

Вона кивнула. Він пройшов на кухню, відкрив холодильник, подивився всередину хвилину, закрив. Нічого не дістав.

Пішов до кімнати.

Не готував того вечора — перший раз за довгий час. Вона це помітила. Зробила собі бутерброд і подумала що все нормально і не стала думати далі.

Але той бутерброд вийшов безсмачним хоча там було все те саме що завжди.

Наступного ранку він зварив каву — як завжди. Чорну, поставив на край столу — як завжди. Нічого не сказав — як завжди, але не зовсім.

Вона взяла каву.

— Дякую.

Він кивнув.

Вона хотіла сказати щось ще — що це була просто кава з колишнім, що нічого не відбулось, що пункт 9.1 не означає що вона ховає. Але він не питав.

А вона не пояснюється коли не питають.

Це було правило. Хороше правило.

І все одно кава того ранку відчувалась трохи гіркіше ніж зазвичай.