Глава 22. Перші сумніви

Ранок другого дня хвороби зустрів Еліну млявістю, але температура вже значно спала. Голова не так гула, проте слабкість у тілі все ще трималася. Вона вирішила не вставати одразу, загортаючись у ковдру і слухаючи, як за вікном шумить легкий літній дощ.

Адріан працював з дому. Його ноутбук був розкладений у кімнаті, а папери й робочі дзвінки заповнили весь простір. Проте сьогодні він тримав двері до спальні Еліни привідчиненими — він час від часу зазирав до неї, приносячи то свіжий чай, то легкий бульйон, який наказав приготувати кухарці. Між ними зберігалася та сама затишна, мовчазна гармонія, де зайві слова були просто непотрібні.

Проте спокій тривав недовго. Близько обіду в будинку з'явився Марк. Охоронець заступив на зміну, а дізнавшись, що Еліна хворіє, вирішив проявити «ініціативу». Скориставшись тим, що Адріан був повністю поглинутий відеоконференцією, Марк піднявся на другий поверх і обережно постукав у двері спальні.

— Еліно? Можна увійти? — його голос пролунав м'яко.

Еліна, здивована таким візитом, злегка піднялася на ліжку: — Так, Марку, заходь. Але я зараз не найкраща компанія — у мене досі застуда.

Марк щиро усміхнувся, тримаючи в руках невеликий паперовий пакет. Він підійшов ближче, сідаючи на стілець біля ліжка. — Я якраз був у місті до цього, купив у аптеці твої улюблені вітамінні льодяники з м’ятою. Подумав, що вони тобі знадобляться, — він поклав пакет на тумбочку і додав із теплим, занадто лагідним поглядом: — Ти виглядаєш блідою, але все одно неймовірно красивою. Не можна ж так хворіти влітку. Може, тобі ще чогось принести? Хочеш, я зроблю тобі чай за особливим рецептом?

Еліна трохи знітилася від такої уваги. Вона подякувала, намагаючись триматися на безпечній дистанції: — Дякую, Марку, льодяники — це дуже мило. Але чай не треба, Адріан уже про мене подбав.

— О, наш «пан директор» справді намагається бути турботливим нареченим, — у голосі Марка промайнула легка, ледь помітна іронічна нотка, яка проте здалася Елівні дещо зухвалою. — Але ж ти знаєш, я можу подбати про тебе набагато щиріше.

У цей самий момент Адріан, завершивши дзвінок, вирішив принести Еліні свіжу воду. Він підходив до спальні тихо, але чим ближче він був до кімнати, тим чіткішим ставав чужий голос.

Адріан зупинився біля порога. Його погляд упав на картину в кімнаті: Марк сидів занадто близько до ліжка Еліни, його обличчя було розслабленим і відкритим, а в очах читався відвертий, нічим не прикритий флірт. На тумбочці лежав якийсь пакет, привезений охоронцем.

Усередині Адріана щось різко обірвалося. Хвиля холодної, колючої ревнощів ударила в скроні. Він не сказав ні слова і не увірвався до кімнати — натомість зробив кілька кроків назад, і став чекати.

Через кілька хвилин Марк вийшов зі спальні, задоволений собою, але на виході ледь не зіткнувся з Адріаном, який холодно і непорушно стояв біля стіни. Охоронець знічено кивнув, намагаючись зберегти обличчя, і швидко пішов униз.

Адріан зачекав ще хвилину, а потім спокійно зайшов до кімнати. Еліна сиділа на ліжку, перебираючи льодяники, але коли побачила його обличчя, одразу зрозуміла — він усе чув.

— Що це було? — запитав Адріан, намагаючись тримати голос рівним, хоча пальці на його руках стиснулися в кулаки.

— Марк… він просто зайшов провідати, приніс льодяники від горла, — спокійно відповіла Еліна, хоча її серцю чомусь стало тривожно.

Адріан сів на край ліжка, дивлячись на неї важким, пронизливим поглядом. — Еліно, ти скажи мені одне… ти випадково не розбовтала йому про наш контракт? Про те, що ми не справжня пара?

Еліна здивована розплющила очі: — Що?! Звісно, ні! З якого б я стала це робити? Ми ж домовилися тримати це в секреті. А чому ти питаєш?

Адріан гірко хмикнув, відводячи погляд у бік. Він підвівся і пройшовся по кімнаті, засунувши руки в кишені брюк. — Просто дивно, — промовив він задумливо, наче міркуючи вголос. — Марк чудово знає, що ти моя наречена.

У цьому будинку всі знають мій статус і те, як я стаюся до подібних речей. Але попри це він дозволяє собі зайвого. Він дивиться на тебе так, ніби ти вільна дівчина, і відверто заграє прямо у мене під носом, зовсім не боячись наслідків.

Еліна нахмурилася, намагаючись осмислити його слова: — Ну… може, він просто доброзичлива людина? Мені здавалося, що він спілкується зі мною без зла, просто як друг…

— Ні, Еліно, — різко перервав її Адріан, повернувшись до неї обличчям. Його очі потемніли від внутрішньої напруги. — Зі сторони чудово видно, як активно він до тебе проявляється. Це не дружнє спілкування. Це відкритий наступ. І от що мене турбує… — він замовк на секунду, а потім тихо додав: — Чому він поводиться так впевнено? Невже він відчуває щось таке, чого не помічаю я? Чи, можливо… між вами є щось таке, про що я не знаю?

Уперше за весь час у голові Адріана промайнула ця липка, неприємна думка: а що, якщо Марк знає більше? А що, якщо весь цей час під його носом розгортається якась гра, де він — лише маріонетка?

Еліна відчула, як усередині все стиснулося від його підозр. Вона пильно подивилася на нього, відчуваючи незрозумілу образу: — Ти що, серйозно думаєш, що я можу за спиною плести якісь інтриги з твоїм охоронцем? Після всього, що було?

Адріан мовчав. Він дивлячись на неї, і в його погляді боролися два почуття: бажання повірити їй і холодний голос розуму, який шепотів, що навколо них занадто багато дивних збігів. Він нічого не відповів на її запитання, лише розвернувся і мовчки вийшов із кімнати, зачинивши за собою двері.

Еліна залишилася сидіти в тиші. Застуда знову дала про себе знати неприємним ознобом, але тепер до фізичного болю додавалося ще й гірке відчуття того, що їхня крихка довіра знову тріснула через чись хитрий план.