Глава 20. Вогонь під водою

Ранок понеділка зустрів Адріана напрочуд легкою головою. Коли він спускався донизу, Еліна вже сиділа в їдальні. Побачивши його, вона злегка нахилила голову, вивчаючи його бліде, але вже зовсім свіже обличчя. — Як почуваєшся, містере Неадекват? — з легкою усмішкою спитала вона. Адріан зупинився біля неї, на мить затримавши погляд на її губах, і відповів напрочуд м'яко: — Значно краще. І… дякую за ту турботу вчора, чесно кажучи, я не очікував.

Еліна знічено відвела погляд, приховавши посмішку за чашкою кави. А от виходячи з дому, Адріан перетворився на звичного суворого господаря. Побачивши Марка біля входу, він холодно кинув охоронцю: — Не забувай, що ти тут на роботі, Марку. Стеж за своїми прямими обов'язками, не відволікайся.

В офісі Адріан одразу зустрівся з Лео. Замовивши каву, він потер перенісся і зізнався: — Я вчора перепив. І догрався до того, що почав ревнувати Еліну до цього охоронця.

Лео розреготався на весь кабінет. — Ну все! Наш незламний містер Холод остаточно поплив! — Ахах, ти кажеш «містер Холод», а Еліна каже «містер Неадекват», — буркнув Адріан, хоча в очах блиснула посмішка. Лео посерйознішав, дивлячись на друга: — Адріане, ти закохуєшся. — Та ти що, такого просто не може бути, — відмахнувся Адріан, але за хвилину додав уже тихіше: — Хоча… може, якась маленька іскра між нами й проскочила.

Того вечора Адріан повернувся додому набагато раніше за звичний час. Знайшовши Еліну в саду, він поцікавився, як минув її день. Вона з легким натхненням розповіла: — Знаєш, Марк погодився навчити мене плавати. Я щодня дивлюся на цей басейн, але ніяк не наважувалася, бо зовсім не вмію триматися на воді.

Обличчя Адріана миттєво кам'яніло. Усередині знову закипіли ревнощі. — Зрозумів, — холодно кинув він і пішов у будинок.

Але вже за пів години він знову з'явився перед нею в легких шортах і футболці. — Збирайся в басейн, — наказав він тонном, що не терпів заперечень. Еліна здивована моргнула: — Що? Але ж Марк обіцяв… — Я не довіряю свою наречену охоронцям, — відрізав Адріан, уникаючи прямого зорового контакту. — Ще втопить її випадково. Краще я сам тебе навчу.

Хоч сонце вже давно сіло, а надворі вечоріло, бірюзова вода в басейні яскраво підсвічувалася зсередини, створюючи затишну, інтимну атмосферу. Еліна спершу ставилася до його ідеї недовірливо, але Адріан справді терпляче пояснював їй техніку, підтримуючи у воді.

Їхнє навчання швидко перетворилося на веселу гру. Вони то намагалися серйозно пливти, то починали дуркувати: Адріан бризнув на неї водою, Еліна з вереском відповіла тим же. Вони сміялися так щиро, що повітря між ними просто потріскувало від напруги.

Але в якийсь момент Еліна занадто захопилася, відпливла далі від бортика і раптово відчула, що під нею немає дна. Паніка накрила її миттєво. Вона бовкнула у воді й дзвінко крикнула.

Адріан зреагував блискавично. Один поштовх ногами — і він уже тримав її у воді, міцно притиснувши до свого широкого теплого тіла.

На кілька секунд запала абсолютна тиша. Вони дихали в унісон, обличчя — на відстані кількох сантиметрів. Вода плескалася навколо них, але світ звузився до цієї єдиної точки. Еліна дивилась на нього широко розплющеними очима і прошепотіла: — Дякую…

Адріан, міцно тримаючи її однією рукою за талію, іншою — підплив до самого бортика і різко, але ніжно притиснув її спиною до холодного кахлю. Його тіло повністю накривало її. — Я тебе врятував, а ти мені — просто «дякую»? — його голос був низьким, хрипким від пристрасті. Еліна важко дихала, відчуваючи кожним міліметром шкіри його гаряче тіло. Її пальці легенько лягли йому на плечі: — А… а щось ще треба?

Адріан повільно, майже тремтячими пальцями, торкнувся її щоки, ніжним рухом прибравши мокру прядку волосся за вухо. Його очі потемніли від жадання. — Може, я хочу більшого…

Він нахилився, і його губи накрили її губи в довгоочікуваному, глибокому поцілунку. Еліна на мить втратила відчуття реальності, відповідаючи на цей поцілунок із такою самою пристрастю.

Але раптом тишу біля басейну порушив звук кроків і голос: — Еліно? Адріане? Усе гаразд?

Це був Марк. Він з'явився з боку доріжки, встигнувши помітити їхню надто близьку, компрометуючу позицію.

Адріан не втрачаючи ні секунди, допоміг Еліні вибратися з води. У цей момент з'явився Марк, намагаючись зберегти спокійний вигляд. — Я просто… почув шум, хотів перевірити, чи все добре, — виправдовувався охоронець. Еліна, розгублена й червона, ледь вимовила: — Так… так, усе добре, Марку, дякую. 

Адріан у цей час уже накинув на плечі Еліни великий пухнастий рушник. Він кинув на Марка такий вогняний, спопеляючий погляд, що той підсвідомо зробив крок назад. Потім Адріан різко розгорнув Еліну до себе, дбайливо погладжуючи її мокрі плечі й обличчя, і голосно, демонстративно промовив: — Ходімо в дім, люба. Вже пізно, я хвилююся, щоб ти не змерзла.

Коли вони зайшли до холу будинку, Еліна відчувала, як палають її щоки — не від води, а від сорому і того, що сталося в басейні. Вона намагалася уникати його погляду. — Я… я піду в душ, — кинула вона й швидко попрямувала до ванної кімнати. Адріан же стояв посеред холу ззовні абсолютно спокійним, граючи роль людини, для якої нічого особливого не сталося.

Пізньої ночі, сидячи за столом у своїй кімнаті, Еліна тремтячою рукою виводила в щоденнику:

«Це була помилка. Ми не повинні були цього допускати. Мені начебто й сподобалося, але… Боже, чому з ним я втрачаю будь-який контроль? Я не маю права в це втягуватися».

А в сусідній кімнаті Адріан сидів у темряві біля вікна. Він стискав у руці склянку з водою, розуміючи, що він не витримав і зламав власне правило. Але дивно… дивлячись у вікно,  він ані трохи не жалкував про це. Гра закінчувалася, і починалося дещо набагато небезпечніше.