Глава 16. Небезпечна межа

Адріан наздогнав її біля самих дверей спальні. Його рука лягла на її плече, розвертаючи до себе. Еліна була розлючена — не стільки на нього, скільки на те, як сильно її змусило тремтіти його «акторство».

— Навіщо ти це робив? — голос Еліни був низьким, майже пошепки. — Поцілунки, ці ніжні слова… Це не було частиною контракту.

Адріан відступив на крок, його очі знову наповнилися холодом, хоча дихання залишалося важким.

— Це була гра, Еліно. Тільки гра. Ти бачила їхні обличчя? Віктор був у сказі, а Софія зрозуміла, що їй тут нічого не світить. Це був ефективний метод. Ми маємо дотримуватися нашої ролі, якщо хочемо отримати бажане.

— Ефективний метод? — Еліна гірко усміхнулася. — Ти просто майстерно маніпулюєш, Адріане. Але пам’ятай, що в цій грі актори теж можуть поранитися.

Він промовчав, лише стиснув щелепи.

Цієї ночі в їхніх кімнатах, розділених лише тонкою стіною, панувала тиша, яка здавалася гучнішою за будь-який крик.

Адріан стояв біля вікна, дивлячись на вогні маєтку.

«Я загрався, — думав він, відчуваючи, як пульсує в губах присмак її поцілунку. — Це небезпечно. Вона — просто частина плану, крок до свободи від батька. Якщо я почну плутати реальність із грою, я втрачу контроль. Завтра ж я повернуся до холодного тону. Ніяких дотиків. Ніяких ніжностей. Тільки робота».

А в сусідній кімнаті Еліна лежала, втупившись у темряву.

«Він каже, що це гра, але чому в його очах я бачила щось справжнє? — серце Еліни стискалося. — Він відштовхує мене, бо боїться? Чи це я вигадую те, чого немає, щоб виправдати власну слабкість? Адріан — це закрита книга, написана на іншій мові. Я маю триматися від нього подалі, поки не втратила саму себе».

Наступного ранку Адріан зустрів її за сніданком уже «оновленим». Він був одягнений у бездоганний костюм, його обличчя було знову тією самою непроникною маскою.

Адріан випив кави, навіть не звертаючи уваги на смак.

Адріан відвів погляд від її обличчя, роздратований власною неможливістю просто спокійно допити цю каву.

— До речі, — додав він, підводячись і поправляючи піджак, — після підписання документів буде невеликий прийом. Директори, партнери… це затягнеться до пізньої ночі.

Еліна завмерла, ледь торкнувшись пальцями краю горнятка. Вона підняла на нього очі, намагаючись вловити хоч натяк на те, чи хоче він, щоб вона була там. Але його обличчя було непроникним.

— То мені збиратися? — запитала вона, голос ледь помітно здригнувся.

Адріан на мить завагався. Його пальці стиснули край столу так, що кісточки побіліли. «Не бери її. Вона там буде в центрі уваги. Вона буде така прекрасна, що я не зможу стриматися. Це буде небезпечно для нас обох».

— Ні, — відрізав він холодніше, ніж планував. — Ти не потрібна на цій частині. Це суто робоча зустріч. Я можу затриматися в офісі довше, ніж зазвичай.

У вітальні запала тиша. Еліна повільно підвелася, випрямивши спину. В її очах з’явився той самий сталевий відблиск, який він так добре знав.

— Адріане, — спокійно сказала вона, — ти не зобов’язаний звітувати переді мною, де ти будеш і скільки затримаєшся. Ми домовилися про умови контракту, але це не включає контроль над твоїм вільним часом. Будь ласка, займайся своїми справами.

Адріан відчув, як всередині нього щось обірвалося. Він очікував, що вона почне розпитувати, можливо, навіть покаже ревнощі, але її спокій був гіршим за будь-який крик.

Він хмикнув, намагаючись надати своєму голосу зверхньої байдужості:

— Ну так… дійсно. Чого це я почав звітувати?

Він розвернувся і вийшов із кухні, не озирнувшись. Кожен його крок віддавався болем у грудях, але він продовжував іти. Еліна залишилася стояти на місці, дивлячись на порожній коридор. Вона не плакала. Вона просто відчувала, як прірва між ними стає ширшою з кожною секундою.