Глава 14. Крижаний понеділок

Ранок понеділка зустрів Адріана тишею його кабінету в офісі «Авеню-Архітект». Він намагався зосередитися на кресленнях, але перед очима все ще стояла Еліна — розпатлана, сонна, з ледь помітною усмішкою, яка здалася йому чимось неймовірно інтимним. Він випив третю чашку чорної кави, намагаючись спалити це видіння.

У двері постукали. Без дозволу увійшов Лео.

— Ну що, підкорювачу офіціанток, як пройшов ранок? — Лео розплився в єхидній посмішці, сідаючи навпроти.

Адріан підвів погляд, у якому не було нічого, крім холодної сталі.

— Ми заснули в одному ліжку. Нічого не було. І більше не повториться.

Лео засміявся, відкинувшись на спинку крісла.

— Звісно, звісно. Ти так наполегливо це заперечуєш, що стає навіть сумно. Слухай, друже, ти боїшся власної тіні. Але будь обережний: чим сильніше ти відштовхуєшся, тим швидше все це вибухне.

Розмова була перервана дзвінком від Віктора. Батько не гаяв часу.

— Сьогодні ввечері приходь до мене, Адріане. Є кандидатура, яка значно краща за ту… дівчину з кав’ярні. Софія, дочка партнерів із Франції. Вона якраз у місті.

Адріан стиснув слухавку так, що побіліли пальці.

— Я не збираюся ні з ким зустрічатися, батьку. Я обрав Еліну. Я кохаю її, і це моє остаточне рішення.

Він кинув слухавку, навіть не дочекавшись відповіді. Його лють була реальною, хоча він сам не до кінця розумів, чи захищає він Еліну, чи просто відстоює своє право на помилку.

Тим часом у маєтку Еліна намагалася повернутися до звичайного життя. Вона розклала на столі тканини, олівці та блокнот. Її руки рухалися впевнено, створюючи лінії майбутніх суконь, але думки були далеко.

Вона відкрила свій щоденник:

«Сьогодні він навіть не подивився на мене, коли йшов. Це краще так, правда? Адже це була лише випадковість — алкоголь і втома. Але я боюся. Я боюся того, що починаю відчувати щось справжнє. Цей контракт мав бути квитком у життя, а перетворюється на пастку для серця. Мені здається, він теж це відчуває… Цей холод в очах — це лише захист. Тільки від кого він захищається? Від мене… чи від самого себе?»

Вона закрила щоденник і сховала його глибоко в ящик столу, під купу ескізів. Вона знала: Адріан скоро повернеться, і їм доведеться знову грати. Але чи залишилося в цій грі місце для правди?