Глава 12. Тріщини в броні

Адріан не міг заснути. Він лежав, втупившись у стелю, і в голові, наче заїжджена платівка, крутилися слова батька. «Обслуговуючий персонал»... Його голос звучав огидно, але ще огидніше було усвідомлювати, що саме він, Адріан, втягнув Еліну в цей брудний світ. Вона була простою, щирою дівчиною, яка мріяла про дизайн одягу, а не про те, щоб її принижували.

Він відчував гострий, майже фізичний біль від того, як легко він дозволив батькові образити її.

Поки Адріан лежав на незручному дивані, він помітив що двері в її спальню були привідкриті — мабуть, вона поспішала, коли ховалася від його погляду після повернення. Він підійшов ближче, серце в грудях забилося швидше. Еліна спала, згорнувшись калачиком, і в напівтемряві здавалася зовсім юною.

Адріан зробив крок у кімнату. Він дивився на неї, і всередині щось вперше за довгі роки відтануло. Він підійшов зовсім близько, простягнув руку, щоб торкнутися її щоки — відчути тепло, переконатися, що вона справжня, — але в останній момент відсмикнув пальці, наче обпікся. Він не мав права. Замість цього він обережно поправив ковдру, що сповзла на підлогу, і так само тихо, як привид, вийшов геть.

Замість того, щоб намагатися заснути, він набрав Лео.

— Приїжджай, прямо зараз.

Лео з’явився за пів години. Вони сиділи у вітальні, випиваючи вже другу пляшку віскі. Адріан виклав усе — і вечерю, і дивне бажання захистити Еліну, і те, як важко йому стає тримати цю роль.

— Ти просто закохуєшся, друже, — Лео розсміявся, але в його очах була серйозність. — І це бісить тебе найбільше, бо ти втрачаєш контроль. Слухай, щоб згладити ці емоції, треба розрядитися. Давай влаштуємо вечірку? Нічого серйозного, просто запросимо пару друзів, трохи музики... Еліні теж не завадить трохи «видихнути».

Адріан лише похмуро кивнув. Йому була потрібна ця вечірка, щоб відволіктися від думок про її обличчя уві сні.

На ранок Еліна вийшла до вітальні, ледь протираючи очі. Вона зупинилася, побачивши двох чоловіків, які сиділи на дивані в оточенні порожніх склянок.

— Еліно, познайомся, — Адріан виглядав пом’ятим, але все ще тримав спину рівно. — Це Лео, мій друг. Ти бачила його в кав'ярні, але ви ще не знайомі.

Лео підвівся, широко усміхаючись.

— Нарешті бачу ту саму дівчину, яка вміє ставити нашого «неадеквата» на місце. Приємно познайомитись!

Адріан кинув на Лео попереджувальний погляд.

— Лео запропонував влаштувати сьогодні ввечері невелику вечірку тут, у маєтку.

Еліна подивилася на них обох, і в її очах спалахнув знайомий вогник азарту. Вечірка? В цьому домі? Це був шанс нарешті показати Адріану, що вона не просто «офіціантка», а та, хто може керувати будь-якою ситуацією.

— Вечірка? — Еліна посміхнулася, і Адріан відчув, як у нього всередині все стислося від передчуття майбутнього хаосу. — Ну що ж, «пупсику», давай влаштуємо вечірку.