Глава 11. Вечеря у скляній клітці

Еліна годинами збиралася біля дзеркала. Вона кілька разів збирала волосся у звичний пучок, але щоразу згадувала той погляд Адріана в магазині і знову розпускала його, дозволяючи м'яким хвилям спадати на плечі.

Коли Адріан увійшов до кімнати, він зупинився на порозі, наче наткнувся на невидиму стіну. Він довго дивився на неї, і в цій тиші Еліна почула те, чого ніколи не очікувала:

— Ти дуже гарна, — промовив він так тихо, що на мить їй здалося, ніби це був лише шум у її голові.

Коли вони спускалися сходами, Адріан помітив Марка, який чекав біля дверей, і його обличчя миттєво скам’яніло.

— Візьми мене під руку, — коротко кинув він, і Еліна підкорилася, відчуваючи, як сильно напружилися його м'язи під дорогою тканиною піджака.

Дорога до пентхауса Віктора минула в повній тиші. Марк зосереджено дивився на дорогу, навіть не намагаючись кинути жарт, а Еліна перебирала пальцями край сукні. Вона хвилювалася так, ніби від цієї вечері залежало все її життя — і в якомусь сенсі так і було. Якщо вона провалиться, навчання в Австрії залишиться лише мрією.

Адріан відчув її тремтіння. Він повільно накрив її холодну долоню своєю, міцно стискаючи пальці.

— Не хвилюйся, — прошепотів він, не дивлячись на неї.

Коли вони піднялися в пентхаус, Еліна відчула, як її тисне цей простір. Скляні стіни, мінімалізм, відчуття холоду. Віктор Вордслав зустрів їх із таким виразом обличчя, ніби приймав не сина, а небажаного підлеглого. Поруч стояла Саміра — ідеальна «лялька» з порожнім поглядом.

Під час вечері Еліна, намагаючись вгамувати тривогу, подякувала жінці, що виносила страви, за її працю, додавши щось про втомлені ноги. Це була щира, проста фраза, але в цьому домі вона прозвучала як грім серед ясного неба.

— Ти знаєш, як це — цілий день бути на ногах? — запитав Віктор, злегка мружачись.

Еліна запнулася, відчуваючи на собі пильний погляд Адріана.

— Я… раніше працювала офіціанткою. Там ми і познайомилися. Ну, власне, я вже там не працюю, — вона ледь не випалила всю правду, але Адріан тут же поклав руку на її долоню.

— Так, — підхопив він, дивлячись на неї з такою ніжністю, що Еліна ледь не забула, як дихати. — Одного разу я зайшов туди і просто закохався в її очі.

Віктор пирхнув, розливаючи вино.

— Мда, синку, думав, у тебе кращий смак. Ніколи б не подумав, що ти приведеш додому обслуговуючий персонал і видаватимеш це за наречену.

Адріан різко відклав прибори. Дзвін срібла об фарфор пролунав як постріл.

— Тату, мені до тебе далеко, — холодно відрізав Адріан. — Привести в дім жінку, якій потрібні лише гроші — це не для мене. Я краще оберу щиру, милу дівчину, яку справді кохаю, і впевнений, що вона мене покохає не за гроші, а ніж буду жити з лялькою. Дякую за вечерю, вона була «незабутньою», але ми підемо.

Всю дорогу назад вони мовчали. Еліна була вражена — він заступився за неї так, ніби вона дійсно була для нього всім світом. Коли вони зайшли до спальні, вона зробила крок вперед, але Адріан різко розвернув її до себе, схопивши за руку.

— Вибач за слова батька, — сказав він, і в його голосі вперше не було холоду, лише щире роздратування на самого себе. — У нього не найкращий смак і характер.

Еліна розгубилася. Вона звикла бачити його владним «паном Неадекватом», а зараз перед нею стояв просто чоловік. Вона тихо, майже невпевнено промовила:

— Все добре… не хвилюйся, Адріане.

Вона пішла в свою кімнату, залишаючи його в глибокій тиші, де він вперше за довгий час не знав, що робити далі.