Глава 6. Правила спільного життя

Еліна міцніше стиснула ручку своєї старої валізи, коли масивні залізні ворота елітного маєтку повільно розійшлися в сторони. Будинок Адріана Вордслава вражав своєю холодною, монументальною величчю. Багато скла, темного металу та бездоганних ліній — усе тут кричало про великі гроші й повну відсутність затишку. Це було не житло, це була виставка досягнень архітектури.

Щойно вони переступили поріг, їх зустріла невелика група людей у суворій формі. Адріан навіть не збавив кроку, лише коротко кивнув їм.

— Це Еліна, — сухо кинув він, не оглядаючись. — Відсьогодні вона житиме тут. Підготуйте для неї гостьову спальню на другому поверсі.

Він повів її далі коридорами, показуючи масштабні кімнати з високими стелями. Еліна ледь встигала роззиратися навколо, намагаючись не показувати, наскільки сильно її вражає ця розкіш. Адріан повів її далі коридорами. Вони піднялися на другий поверх і зупинилися біля масивних подвійних дверей. Він відчинив їх, пропускаючи Еліну всередину.

— Це майстре спальня, — пояснив він. — Тут є передпокій, з якого веде вхід у санвузол, гардеробну та безпосередньо в саму спальню. Це наш простір.

Еліна озирнулася, оцінюючи масштаби. Тут було більше місця, ніж у всій її колишній квартирі.

— Ого… Це ж як важко тут прибирати, — протягнула вона, оглядаючи глянцеву підлогу. — Ах, точно, забула… Тут же повний дім помічників. Ви, «пане Неадекват», мабуть, і не знаєте, як виглядає звичайна ганчірка для пилу.

Адріан зупинився посеред кімнати, засунувши руки в кишені штанів. На його обличчі не було роздратування — швидше, легка втома, змішана з іронією.

— До речі, — спокійно зауважив він, роблячи крок назустріч. — Ми з тобою підписали контракт, збираємося грати закохану пару перед моїм батьком, але так і не познайомилися нормально.

Адріан повільно простягнув до неї свою руку.

— Мене звати Адріан. Адріан Вордслав.

Еліна на мить затримала подих, дивлячись на його доглянуті, сильні пальці. Вона обережно вклала свою долоню в його. Його рука була теплою, і цей простий дотик викликав у неї дивні відчуття. Адріан зробив крок ближче, схиляючи голову, щоб торкнутися губами її пальців, але Еліна різко, майже грубо, вихопила руку.

— Еліна, — швидко кинула вона, відступаючи назад. — Просто Еліна.

Він повільно випростався, на його обличчі не здригнувся жоден м'яз.

— Зрозумів. І будь ласка, не забувай, що ти тепер моя наречена, тож звертайся до мене виключно на «ти». І бажано — без твоїх фірмових епітетів.

Еліна солодко посміхнулася, поправляючи пасмо волосся, яке вибилося з пучка.

— Що ж, домовилися, Адріане. Обіцяю дуже старатися. Але якщо твій батько запитає, чому я називаю тебе «мій пупсику» з таким виразом обличчя, ніби хочу тебе отруїти — звинувачуй свій характер. До речі, а «пане Неадекват» точно не підійде як пестливе ім'я? Мені здається, воно тобі неймовірно личить.

Адріан лише важко зітхнув, прикривши на секунду очі. Він уже починав розуміти, що ці кілька місяців стануть для його нервової системи найважчим випробуванням у житті.