Глава 1. Ціна успіху

Віктор розкинувся у своєму масивному шкіряному кріслі, повільно обертаючи келих з віскі. Кабінет на сороковому поверсі офісу компанії «Авеню-Архітект» був залитий холодним вечірнім світлом.

— Ти одружишся до кінця кварталу, Адріане, — голос батька різав тишу, мов лезо. — Або я передам керування активами раді директорів. Ти лишишся ні з чим.

Адріан стиснув зуби. Він стояв спиною до батька, дивлячись на вогні мегаполіса, які здавалися йому лише міражем успіху.

— Це шантаж, батьку. Минуло десять років. Я не збираюся грати в сімейні ігри заради капіталу.

— Мені не потрібен заступник, який не знає ціни відданості. Ти холодний, Адріане. Ти збудував імперію, але твій дім — це порожнеча. Знайди ту, хто приборкає твій норов, або я сам виберу тобі дружину. І повір, тобі вона не сподобається.

Адріан вилетів з кабінету, наче з вогню. Через годину він уже сидів у напівтемряві дорогого бару в центрі міста. Поруч, хитаючи в келиху лід, сидів Лео.

— Ти досі не можеш їй пробачити? — тихо запитав друг, спостерігаючи, як Адріан замовляє третю порцію.

Адріан глянув на нього важким, затуманеним поглядом.

— Пробачити, що вона покинула мене перед самим весіллям? Пішла до іншого, коли я був готовий покласти світ до її ніг? Вона вбила в мені віру в те, що жінки здатні на щось, окрім зради.

Він повернувся додому пізно, але батько, наче чекав. Варто було Адріану переступити поріг, як Віктор вилив на нього чергову порцію отрути: «Лише й умієш, що працювати до знемоги, а вихідними пити з такими ж невдахами, як ти сам!».

На ранок Адріан прокинувся з важкою головою. Уникаючи зустрічі з батьком, він вислизнув з дому і призначив зустріч Лео в невеликій затишній кав'ярні в центрі.

Це було місце, де Адріан міг хоча б на мить забути про креслення та ультиматуми. Але сьогодні все йшло шкереберть. Нова офіціантка, дівчина з палаючими очима, була явно не в дусі. Коли вона ставила чашку американо, її рука здригнулася, і кава розлилася прямо на стіл, забруднивши документи Адріана.

— Та ви знущаєтесь? — Адріан, чиї нерви були на межі, вибухнув. — Ви взагалі хоч щось вмієте робити?

Еліна, яка працювала тут лише два тижні, завмерла. Її обличчя спалахнуло від обурення. Вона не знала, хто сидить перед нею, і їй було байдуже.

— Слухайте сюди, «шановний»! Якщо вас не влаштовує сервіс — витирайте самі або валіть у свій елітний офіс. Я не збираюся вислуховувати ваше ниття через пролиту краплю кави. Таких неадекватів тут не обслуговують!

Лео ледь не подавився своїм напоєм, дивлячись на те, як Адріан приголомшено замовк.

— Дивись-но, — прошептав Лео, ледь стримуючи сміх. — Це вона. Ідеальний кандидат, щоб винести мозок твоєму батьку.

Адріан ледь помітно посміхнувся, дивлячись вслід дівчині.

— Ти збожеволів? Ми з нею повбиваємо одне одного раніше, ніж дійдемо до вівтаря.