Розділ 14: Непридатна угода

Наступного ранку Девід, не встигши навіть снідати, помчав до ювелірного салону, де нещодавно купував обручки. В його серці жевріла надія — зустріти Аманду.

Він зайшов у знайомі двері. Аманда стояла за стійкою, переглядаючи якісь документи. Помітивши його, вона одразу підняла очі.

— Доброго дня. Вам щось підказати? — спокійно, професійно промовила вона.

— Амандо, — посміхнувся Девід. — Мені потрібно з тобою поговорити. Є вільна хвилинка?

Посмішка миттєво зникла з її обличчя.

— Добре, — коротко відповіла вона, вийшовши на вулицю. — Що тобі треба? Давай швидше, в мене немає часу.

— Амандо, почекай… Мені потрібна твоя допомога.

Вона здивовано зиркнула на нього:

— Моя допомога? Ти серйозно? Чим я, за словами твоєї мами, простушка й нікчема, можу допомогти?

— Так, я серйозно, — твердо сказав Девід.

— Ну й яка така допомога тобі потрібна?

Він мовчав. Довго. Його очі бігали, губи стиснулись, руки в кишенях. Нарешті вона втратила терпіння, розвернулась і пішла назад до салону.

— Виходь за мене! — вигукнув Девід.

Аманда різко зупинилась. Повільно розвернулась і підійшла до нього.

— Ти з головою дружиш? Скажи, тебе в дитинстві не впускали? Ти… дурак? Як тобі могло таке в голову прийти — щоб я вийшла за тебе?!

— Амандо, прошу. На один рік. Потім розлучимось. Все буде спокійно. Я тобі заплачу. Домовимось.

І тут… глухий звук. Ляпас. Аманда вдарила його так, що обличчя Девіда змінилося від здивування.

— Придурок. Мене не купити за гроші. — її голос був твердий, погляд — холодний. Вона повернулась і зайшла назад у салон, залишивши Девіда сам-на-сам із власною дурістю.